Старі декорації миттєво зайнялися, і полум’я одразу охопило ледь не півстудії. З густого диму почувся далекий, але грізний голос Банкея Йотаку.
Республіка Чеська, селище міського типу Калачакрові Вари.
Другий імператор Наддніпрянської Імперії у вигнанні Леонід Данилович Кучма сидів у розкішному банному халаті посеред гідно обставленого кабінету. Він щойно повернувся до своєї гірської резиденції з лижної прогулянки, вишукано пообідав фаршированим гречкою хоботом карликового слона і тепер потягував з келишка рідкісний віскі з арктичним льодом. Зі свого барокового крісла він розглядав чудовий гірський краєвид за вікном і думав.
— Дзвонити? Чи не дзвонити? От же ж довбойоб. А я йому давно казав — треба бути похітрєй і поізворотлівєй, як говорив Єльцин. Ех, подзвоню, а то щось настрій не дуже, варто поправити, — і його рука потяглася до телефонного апарату Він набрав знайомий номер і трохи зачекав: — Альо! О! Здоров! Це ти, Леонідович? Прівєт! Шо дєлаєш?
— А, Данилович, це ти? — пролунав зі слухавки трохи здивований голос. — Вітаю, вітаю, як здоровля?
— О, Рінате Леонідовичу, а що це ти раптом по-вкраїнськи зашпрехав? Ги-и-и-и! — задоволено мугикнув Кучма. — Що, з терикону наїбнувся, чи може, хунта пресує? Чи ти охорону тролиш? А не пізно?
— Та чого ж пізно, воно ніколи не пізно, Данилович!
— Он воно як! Хм-м-м. І що? Як воно у цілому? Шо дєлаєш?
— А тілівізор дивлюся. «Новоросс-ТВ».
— О, це правильно, дивись на своє дєтіщє, дивись. Може, буде тобі наука. Хоча яка там наука, — додав Леонід Данилович і зручно вмостився до розмови. — Ну що, Рінате Леонідовичу, доцегокався? Пизда-хана, як той казав? Не на тих ти поставив у своїй хитрій грі, ой, не на тих! Оточив себе бикунами і гадав тишком-нишком проскочити по еволюційних сходах надурняк? При всій моїй повазі, Рінате, я ще тоді тобі казав! От чим ти керувався, коли засирав медіа-простір цими довбаками? Всі ці Чєчєтови (земля йому коксом), Царьови і прочая шушера?
— А що не так з Царьовим, Данилович? Мавпа собі і мавпа, абсолютно нормальний типаж, я б навіть сказав — істинно народний! Алкоголік і дегенерат, все як треба.
— Так-так, видатний кацапура. Однак через цих папуасів ти, Рінате, присів на сраку вельми некепсько. Грошей в тебе, канєшно, ще достатньо, а от політичний вплив самонаїбнувся. Скоро тебе ці уркагани самі ж і розкуркулять. А все ж могло бути інакше, могло. Нав’язав ти нам цю тупорилу Батю, а та Батя оказалася абсолютно некерованою. Чкурнула собі до кацапів і там бухає в Ново-Огарьово, чи шо там у них. Хуйня якась, Леонідович. Хіба ні?
— Леоніде Даниловичу, от ти ж давно мене знаєш, а таке говориш! — увічливо нагадав Ахметов. — Я ж в хуйню ніколи не вкладаюся, Данилович, і завжди граю тільки по-крупному! Мене цікавлять масштабні проекти, щоби на віки, так би мовити! Так що з цим у мене все гаразд, і я тобі навіть більше скажу — ціль, як ніколи, близько! А всі ці труби, шахти, домни, футболи — все це попіл, вчорашній день. Зараз інше попре, і хто перший це відчує, той і пан.
— Це ти що, про Царьова? — гигикнув у слухавку Кучма. — Авжеж, потужний проект, не доїбешся! Здоровенне ракло в спортивному костюмі з пропитим баняком замість макітри. До чого ти опустився, Рінате? А як все починалося! Га? Згадай-но лишень — це ж любо-дорого пригадати! А тепер ось Царьов. Доволі ганебно виглядає, як на мою скромну думку.
— Саме так, Данилович, — чемно відповів Рінат Леонідович, — Царьов. Це в мене найперспективніший напрямок зараз. Ти ж просто не в курсі справи, сидиш там у своїх Калачакрових Варах, а треба слідкувати, тримати руку на пульсі. Економічна наука не стоїть на місці й щодня розробляє нові тренди. Ми тут надумали зробити з Царьова месію. Буде проповідувати нове перспективне вчення. Сам знаєш, які там гроші крутяться. Мої аналітики прорахували, що майбутнє саме за цією галуззю виробництва.
— Та ти шо! — здивувався Кучма. — Це які аналітики? Часом не оті сталіністи з Трансправославного Університету? То, може, ти мені по старій пам’яті розповіси про цей напрямок? А я тобі за це віддячу! Злию тобі одного цікавого інсайдика, прямо з ЦРУ. Давай мінятися?