— Ганьба! — теж заволала у мікрофон Роксолана Заглушко. — Піди дай свиням, старий пердуне!
У Томаса Яковича від усього почутого випала з рота самокрутка і з’їхали на бік тріснуті окуляри. «Трясця твоїй матері! Свині не годовані!!! Стара мене зжере!» Він похапцем вимкнув радіоприймача, схопив дрючка і почвалав до свиней, але на місці дислокації свиней не знайшлося. Двері були виламані зсередини, і нахабні сліди вели прямо до комори з консервацією. Томас Якович добрався до комори і побачив під нею свіжий підкоп і купу глинозему. Звідти чутно було хрумкіт і гучну розмову. Томас Якович уважно прислухався до неї і, треба сказати, зацікавився.
— Хруню, ось ти пиздиш, але ж сама подумай, — рохкнув Сєпар і відкрив іклами баньку з червоними помідорами. — Для того, аби щось там базікати про Палійський канон, його ж бажано спочатку прочитати, вірно? А що таке Палійський канон? Це цілий стос буддійських священних текстів за тисячу років. Воно так і називається — Трипітака, себто три здоровенні кошики вчення. Для того, щоби з ним роздуплитися, треба ціле життя прожити, і бажано не на Полтавщині, а подалі від цих трударів! Вивчити мову оригіналу теж, між іншим, не завадить, — додав Сєпар і смачно чвякнув консервованим помідором.
— Оце, — рохкнула Хруня, жуючи морквину з мішка, — ти вже загнув! Що не так може бути з перекладами буддійських текстів на сучасні мови? Люди ж недарма вчаться роками на сходознавців і перекладачів. Гадаю, цілком адекватний переклад тієї ж «Чуласунняти сутти» знайти можна. Чи ти думаєш, що ці очкасті жиди дарма товклися по інститутах?
— Так-то воно так, Хруню, але тут проблема трохи глибша. З громадянином Непалу, Буддою Гаутамою, сталася цілком булгаківська колізія. Пам’ятаєш, як там було: «Ці добрі люди нічому не вчилися і все переплутали, що я говорив. Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця триватиме дуже довгий час. І все через те, що він невірно записує за мною». Тут, Хрунечко, така сама хуйня. Хто, що, коли і з якого перепою там понаписував за тисячу років, можемо тільки здогадуватися. А про переклади я вопше мовчу. Навіть переклади з української на вкраїнську іноді народжують такі непорозуміння, що це призводить до появи вражаючих анекдотів. Важливі та визначальні відтінки назавжди залишаються в глибокому минулому, Хрунечко, але ж вся суть саме в них! От якби той Будда не пожлобився та купив на базарі зошита і сам усе записав, і не просто так, а по-вкраїнськи, от тоді можна було би про щось дискутувати. А так, сама розумієш — довіряти можна лише собі, та й то обережно.
— Слухай, Сєпар, це все чудово, але де цей пердуняра Томас Якович? Якщо він нас застукає тут, в льоху, то нам же ж пиздець. Він і оком не кліпне, як пусте нас на ковбасу за те, що ми перепаскудили йому всю консервацію.
— Бачиш, Хрунечко, я ж недарма завів цю розмову. Ось ти, приміром, знаєш, чому Палійський канон називається Палійським?
— Ну, це кожен дебіл знає, можеш мене не підйобувати, Сєпар! Все через мову оригіналу, бо канон записано мовою палі, яка походить напряму від санскриту. Це всі знають.
— А от і не так, Хрунечко. Справжнє прізвище Будди було не Ґаутама, а Палій. Він, вопше-то, походив зі старовинного козацького роду Паліїв, котрі випалювали власне «я» вогнем самоспоглядання. Так оцей наш Томас Якович Сирота походить з Паліїв, якщо дивитися по маминій гілці. Він, щоб ти розуміла, тільки виглядає як сільський свинолуп, а насправді це просвітлений майстер дзен Банкей Саругатович Йотаку. Видатний дідуган, котрий навіть не і намагався осягнути істину, Хруню. Істина сама осягнула його. Це безконтактна філософія. Він, до речі, постійно пише про це в «Упирятинському віснику», але ж хіба місцеві дикуни здатні щось вдуплити?
— А ти звідки все це знаєш? — поцікавилася Хруня і знову полізла у мішок по моркву. — 3 газети?
— Та ні, хоча «Упирятинський вісник» часом гортаю, якщо трапиться. Все ж таки цікаво, що у світі коїться. Просто я не такий простий кнурок, як здається. До речі, Томас Якович зараз стоїть біля комори і уважно нас слухає. Так, Томасе Яковичу? — голосом Газдрубала Калачакровича гучно поцікавився Сєпар. — Стоїте? То пиздуйте сюди, не стидайтеся, є до вас розмова!
— Кульгай сюди, старий пердун! — прочвякала Хруня. — Побазарім!