Выбрать главу

— От сукині свині, зараз я вам покажу сільського свинолупа! — подумав Томас Якович, зняв клямку, ступив до комори і намацав у кутку тяжку сокиру. — Ага, осьо воно, ну начувайтеся! Крим ваш — сало наш, бляді сепаратні! — гаркнув Томас Якович і кинувся у темряву, вимахуючи сокирою.

Першою отямилася Хруня. — А-а-а-а-а-а-а-а! Сєпар, дивись! Мавпа з сокирою! Нам пиздець! А-а-а-а-а-а! Тікаймо!

— Не бздіти! — заволав Сєпар. — Дави його! Він уже старий, зараз ми його розчавимо, як занєхуй! Смерть московським павіантам!

— Хейку бандзай! Слава Бабуїні! Я, Банкей Йотаку, впізнав тебе, Калачакрович! Цього разу в тебе нічого не вийде! Порубаю вас нахуй! — проревів Томас Якович і сіпнувся на Сєпара із сокирою.

— А-а-а! — скажено закричав Сєпар. — Хруню! Навалісь!!!

Хруня не стала баритися, моментально зорієнту­валася, схопила мішок з морквою і переїбала ним Томаса Яковича по голові так, що та на деякий час зникла з поля зору.

— Двоє на одного, почвари! Нє забудем, нє про­стім! — промимрив смертельно поранений Томас Якович. — Ненавиджу вас, козли смердючі! Я Банкей!

— Запрягай коня, пацан! Прощавай, сільський дацан! — переможно промовила Хруня і добила полеглого у битві Томаса Яковича банькою з упирятинськими помідорами по голові. — До нових зустрічей, пане філософе!

Десь на городі весело закукурікав півень.

ЛЕКЦІЯ № 11

Сесійна зала Верховної Ради. Засідання веде Голова підготовчої депутатської групи Левко Бернардович Кацбальгер.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, вельмишановні народні депутати! Ми розпочинаємо нашу роботу. Прошу всіх народних депутатів здати холодну та вогнепальну зброю стюартам і під­готуватися до реєстрації в залі картками. Бумеранги і пірначі теж здаємо! Прошу реєстру­ватися, шановні народні депутати. Зареєстру­валося 398 народних депутатів. А ми можемо повторно провести реєстрацію? Давайте ще раз, шановні колеги, зареєструємося, оскільки це важливе засідання. Будь ласка, прошу вклю­чити систему реєстрації. Прошу реєструва­тись. Так, зареєструвалося 397 депутатів. Один десь дівся, ну, то й заїбись. Сесія правомочна, можемо розпочинати нашу роботу. Прошу включити мікрофон найстаршому за віком народному депутату. Це у нас буде Юліан Леопольдович Шпак, бо Маркіян Орестович Свисту­нець вчора дав дуба, нарешті. (Оплески)

ШПАК Ю.Л. Чергове пленарне засідання Вер­ховної Ради Наддніпрянської Імперії останнього скликання оголошую відкритим! (Оплески, лунає Державний Гімн)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Слава жовто-блакитному імпе­раторові! Е-ге-гей!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу сідати, шановні народні депутати. За доброю традицією, що склалася у Верховній Раді, я хочу із задоволенням від імені народних депутатів привітати з днем народження народних депутатів України. Давайте привітаємо, шановні колеги, з днем народження Валькірію Вальдемарівну Тормошенко! (Оплески)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Многая літа!!! Спасибі державі!!!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні народні депутати, поч­немо наше засідання без зайвих шмарклів і одразу візьмемося до справи. Пиздіти можна багацько, але ж ворог лізе в хату, і ми не маємо часу на маневри і лобіювання всякої хуйні. Чи є необ­хідність обговорювати це діло? Немає.

Пропоную надати слово головам фракцій, але спо­чатку хочу запросити до слова прем’єр-міністра Імперії Годфруа де Валуа Дубогриза. (Оплески)

ДУБОГРИЗ Г.В. Шановний пане головуючий! Вельмишановна новообрана проєвропейська проукраїнська Верховна Радо, яка має конституційну більшість і політичну волю до реформ, звер­шень і зрушень! Маю за честь звернутися до вас! (Оплески)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Молодець Годфруа Валуа! Давай!

ДУБОГРИЗ Г.В. Одразу хочу звернутися до вас з таким начебто простим, але магістральним запитанням. Україна — це що?

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ото потужне питання! Молодець!

ДУБОГРИЗ Г.В. В Кабінеті Міністрів неоднора­зово лунала думка, що у світі, зокрема в Європі, про нас фактично нічого не знають, і тому нам тяжко доносити свою позицію до світового спів­товариства. Казали таке, що французький обива­тель геть не петрає, за великим рахунком, хто ми, що ми, до якого підвиду належимо і на що нас мастити. Я ж засів про це напружено думати і наміркував наступне.

Що знає обичний француз, приміром, про сло­вака? Що знає ісландець про угорця? Або що знає фінляндець про румуна? Можливо, я помиля­юся, але виглядає так, що ніхуя не знає, і що, в принципі, самі європейці одне для одного явля­ють деяку абстракцію. Існують популярні в народі нації, так би мовити, мармизи Європи. Німці, французи, іспанці, британці, у цілому скандинави і ще, можливо, парочка колективів, котрі транслю­ють назовні або національну кухню, або якийсь гарний історичний міф тощо. Ну не тільки це, звичайно, але як приклад. Для середньостатистичного обивателя, тобто звичайного людського дебіла, цього цілком досить.