ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ахуєнно! Афтор жжот!!
Із зали в бік трибуни зі свистом полетів закривавлений бумеранг.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Стюарти! Схопіть того, хто це зробив і відрубайте йому руки! Це, мабуть, хтось із колишніх регіоналів!
ДУБОГРИЗ Г.В. Дякую, пане Голово! Так отож. Те, що про нас не знають ті, хто не в курсі й про словако-угро-румунів, не має нас аж так засмучувати. Просто відчувається по всьому, що нашого потенціалу хвате на щось більше, ніж на ще одну європейську наційку з селянською кухнею, в архаїчних штанях на сраці і тяжким акцентом з рота. Можливо, саме це нам і муляє — потенціал географічного ватажка на мапі Європи. Кортить уже й собі здійняти переможного стяга або якогось трофея на вилах. Але що ми можемо запропонувати для популярної трансляції самих себе? Україна — це що?
ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Що? Що? Кажіть вже, пане Дубогризе!
ДУБОГРИЗ Г.В. Приміром, Фінляндія — це ножі puukko, красиві озера в лісі та грубі біляві баби. Франція — це варені жаби, смердючий, але смачний сир та витончений культур-мультур. Німеччина — це готичні ковбаски, фюрер Дюрер і ахтунг-алярм. Іспанія — це обідня перерва і пройобані колонії. Дуже стисло, але ясно.
Україна? Навіть не знаю, що привезти у подарунок іншим прем’єр-міністрам, окрім себе. Вареники, Пророк, булава, вуса, горілка — всі ці страви нікого не цікавлять, бо вони не цікаві і не універсальні. Роги сепаратиста і шкурку ватніка? Цього на всіх не вистачить, та й не кожен повісить цей непотріб над каміном. Здається, в цьому плані у нас ще все попереду, бо ми народ, сповнений сюрпризів та болючих несподіванок! (Оплески)
І наостанок! Треба зазирнути до дзеркала майбутнього і побачити в ньому портрет українця на гусеничному ходу. Кіборгізованого, як суперсучасний танк, аграрія, котрий прямо з льоха може стрибнути у стратосферу, тримаючи в натруджених руках високотехнологічну сапку для покарання космічної кацапні. Наше майбутнє в найближчому майбутньому, шановні! Тому я пропоную не жлобитися і закласти у цьогорічний бюджет статтю витрат на кіборгізацію вітчизняних селюків! Дякую! (Оплески, лунає Державний Гімн)
ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Всім пиздець!!! Дубогриз молодець!!!
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Годфруа! Шановні колеги депутати, прошу вас сконцентруватися на продовженні нашої роботи. Я би просив секретаріат позатуляти балакучі їбальники! Дякую! Далі слово надається голові парламентської фракції «Народна пиздюліна» Валгалію Володимировичу Дрючку. Прошу вас, пане Дрючко!
ДРЮЧКО В.В. Дякую, пане Голово! Шановні, я хотів би торкнутися болючої теми декомунізації країни. (Оплески)
Почну здалеку. Мій прадід був католиком, але носив вишиванку, ялові чоботи і картуза. В сільську церкву він не ходив, а костела на селі не було, бо всі місцеві ляхи давно покозачилися. Не було не тільки костела, а навіть і дельфінарія, а розважатися якось було треба. Так що вони робили. Взимку, на свята, запрягали з парубками двоє крепких кацапів в легкі сані, брали з собою в мішок порося та їхали через поля до лісу.
Там вони роздрочували це порося дрючком, воно починало верещати від сказу і нетерплячки, аж поки на це діло з лісу не вилазили голодні вовки — подивитися, шо ж воно там так гарно рохкає. У вовків, як відомо, дуже спеціальний зір, тому вони замість побачити двоє кацапів, хлопів та мішок з поросям, бачили вечерю. Коли вовків збиралася добра зграя, що гарантувала перемогу, вони перли всім творчим колективом на цю принаду.
Розвага, шановні, полягала в тому, що треба було тікати від вовків. І тікати стрімко, як ото тікає молода курка, коли бачить сокиру в працьовитих руках трударя. Кожного разу їм це вдавалося, ось, але потім прийшли більшовики і згноїли мого прадіда в лук’янівській тюрмі. Тому я щиро ненавиджу комуністів і пропоную топити їх у спеціально відведених по закону ночвах з гівном! Гадаю, Рада має закласти у бюджет гроші на гівно для комуністів! Поки це все. Дякую! (Оплески)
ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Смерть комунякам!!! Віват Дрючко!!!
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Дрючко! Шановні колеги, попрошу тиші! Та майте ж совість, заїбали! До слова запрошується голова фракції «Самонеміч» Томас Якович Сирота. Прошу пана!
СИРОТА Т.Я. Дякую, пане Кацбальгере! Кх-кх! Дорогі колеги! Як відомо, сьогодні перед світом знову постала загроза міжнародного тероризму, і це дуже серйозний виклик! Я нещодавно повернувся із всесвітнього конгресу націонал-дарвіністів, де зачитував доповідь з цього питання. В ній я торкнувся проблеми терористичних культур і боротьби з ними. А нас з вами, шановні, це має цікавити як нікого іншого. Це якщо ми взагалі маємо намір загнати московитів назад до їхнього стійла. (Оплески)