Дякую, колеги! Причому абсолютно парадоксальним видається те, що от як раз німці про свій нацизм могли і мали право заявити — це наша історія, не будемо чіпати мозаїки і барельєфи! Бо це ж дійсно був суто німецький продукт, а от нам весь цей комуняцький спадок дістався прямим насильницьким чином і був пущений циркулювати по наших артеріях, як вірус. За рахунок нашого організму, його ресурсів він постав, розвинувся і розрісся. Нас переконали, що все це, сука, наше! От я народився і виріс у Києві, але не вважаю це більшовицьке мерехтіння своїм культурним спадком. А тут припирається якась соціал-пизда із Краснокомуняцька та починає молоти свою лівацьку хуйню про культурні нашарування, курва!
Мовляв, ви берете і льогкім двіженієм рукі знищуєте величезний пласт української культури! Якої такої вкраїнської культури, власне? В чому її, дозвольте поцікавитися, вкраїнськість? На що воно, нічтоже сумняшеся, відповідає: хоча б у тому, що її творили українці, талановиті й мислячі! Тупа ропуха! Ліс на Сибіру теж валили талановиті й мислячі українці, але це не означає, що сибірська тайга належить до нашого культурного тягаря! (Оплески)
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. От ви пропонуєте все це знести і зруйнувати! Оце, що ви називаєте комуняцькими символами. Але що ви пропонуєте натомість? Всі ви такі! Націоналісти! Вам аби зруйнувати! А ви хоча б раз запропонували щось своє! Варвари!
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Хто це там пиздить?
ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Народний депутат Лукошкіна Єфросінья, «Оппозіціонний блок».
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. А звідки у вас, пані Лукошкіна, лізе ця дурнувата ідея про «щось натомість»? Навіщо обов’язково щось встромляти? Цілком достатньо посадити дерева, або гарні кущики, або ж фонтанчик підключити для громадян. Що ще треба?
ЛУКОШКІНА Є.Л. Це демагогія!
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Та пішла ти нахуй, йобана свиня! Наху-у-уй! Стюарти! Скільки можна це терпіти! Ти їх у двері, воно у хвіртку. Заїбало вже!
В залі почалася заворушка, біганина між рядами крісел, бійка, шарудіння кульками, залунали нецензурні заклики. Хтось із мажоритарників схопив депутата Лукошкіну за цицьку.
ЛУКОШКІНА. Ето бєззаконіє! Бандери! Нєнавіжу!
ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, шановні! В залі взагалі є чоловіки? Що це за безчинство?
ЛУКОШКІНА. Да! Нєльзя паднімать руку на женщіну, даже єслі она нє права!
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пішла нахуй! Цибай у вікно!
ЛУКОШКІНА. А-а-а-а-а! Тут же третій етаж!
ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. А дійсно, хлопці! Тягніть її на п’ятий поверх! Скинемо цю жабу з вікна на позафракційні списи! Дайош дефєнястрацію! (Оплески, лунає гамір і Державний Гімн)
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Колеги! Я завершую! Прошу уваги! Так ось, дивно жаліти ці комуняцькі нарости і надовби лише через те, що вони обліпили наш організм, як луска. В тому-то й прикол цього вірусняка, що він зростається з носієм, і носій, ошуканий ним, сприймає його, як щось своє. Це вірус більшовизму, пацанове, от що це! То я вам так скажу — коли у вас на макітрі виростуть ахуєнно красиві роги, то ви їх не пиляйте. Це теж ваша історія! (Оплески, сміх в залі)
ГОЛОС ІЗ ЗАЛИ. Пане Дурдинець! Можна питання?
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Так, авжеж! Хто це? Я вас не бачу.
ГОЛОС ІЗ ЗАЛИ. Це я, Томас Сирота, голова фракції «Самонеміч».
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Сирото, не баріться! Насувається обідня перерва!
СИРОТА Т.Я. Так-так, пане Дурдинець! Отже, питання. Ви українець чи ви гівно? Відповідайте! Бо ходять чутки, і в газеті писали, що ви дуже хуйовий!
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Маю зустрічне запитання, пане Сирото. А давайте, ми вас спочатку виїбемо всім комітетом, а потім встромимо у сраку залізничну шпалу! Як вам така пропозиція? (Оплески)
СИРОТА Т.Я. Знаєте, якось не дуже! Давайте шукати компроміс, ми ж цивілізовані люди! Щоби і мені, і вам це було взаємовигідно! (Гамір)
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Гаразд! Давайте тоді встромимо вам у сраку металевий двутавр замість шпали, а їбатимемо вже іншим разом. Наприклад, у понеділок? Назвемо це роботою в комітетах!
СИРОТА Т.Я. О, чудово! Бачте, як добре вміти домовлятися! Дякую, пане Дурдинець!
ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Авжеж, авжеж! Дякую, пане Сирото, що нагадали одну важливу історію. Шановні народні депутати! Шановний Голово! Хочу додати пдо теми. Ми з колегами по фракції колись вигадали каральну історію про мавпу, типу ось цього Томаса Яковича. Що, мовляв, непогано було би розробити катапульту дальньої дії і закупити до неї мавп — для того, аби жбурлятися ними у московитів. Відстань кілометрів сто, думаю, нормальна буде.