Гуру Падлосамбхава не належав до конкретної релігійної секти і не проповідував якихось особливих методик. Він навіть не зайобував учнів дихальними практиками. Бхагаван просто заробляв гроші на чужому нещасті і завжди казав: свербить — чеши, їбуть — біжи! Але при цьому дивним чином його сатсанги славилися високим процентом просвітлених учнів. В особливо вдалі дні їх виносили з ашраму пачками і складали під розлапистими баньянами, де спеціально навчені тубільці відганяли від них мавп, москітів і московитських туристів. Бхагаван знав, як правильно поводитися з ідіотами: він усіляко їх гнобив, нищив морально і принижував фізично, а тому шукачі істини залишали відвідини цього вчителя наостанок. Однак, завжди виходило так, що всі ті, хто вже досяг розчарування, але ще не дістався шизофренії, рано чи пізно опинялися в його ашрамі. Через набуту завдяки духовним практикам жадібність духу шукачам істини було шкода згаяних надарма років, і вони вдавалися до цього останнього варіанту.
Бхагаван був прихильником жорсткого і прагматичного підходу до духовних справ. Він називав це «люта тантра», або ж «адвайта-сержанта», і при цьому гидко хихотів.
— Ці телепні чомусь думають, що я допоможу розв’язати жалюгідні вузли їхніх нікчемних проблемок, — казав він, — але ж вузли зав’язано не для того, щоби їх розв’язувати, а навіть навпаки. Менше з тим, жити якось треба!
Посеред зали промовисто височить здоровенна купа мішків, дбайливо напханих грошима, переважно рупіями та австралійськими доларами. Навколо мішків видніються зі смаком розставлені вази з пишними букетами та бронзові статуетки страшних індійських божків. Солодко куряться пахучі сандалові палички, з підключених колонок грає зваблива тамільська музика. Над вікнами понамальовано педагогічні гасла: «Карму тантрой не испортишь», «Добро має бути з клумаками» і так далі.
Рівно о восьмій ранку розчинилися красиво оздоблені двері, й у залі з’явився гуру Падлосамбхава. Він зробив кілька рішучих кроків у бік купи з грошима, вліз на саму її гору, шляхетно вмостився і кинув мудрим поглядом на аудиторію. Розмови одразу вщухли, встановилася тиша і запопадлива увага.
Гуру витримав театральну паузу, зиркнув по сторонах і несподівано харкнув у публіку огидним тютюновим слизом. Жовтий плювок полетів далеко через голови і влучив у літню американську буддистку, в якої одразу стався потужний нервовий напад. Зала здригнулася і принишкла остаточно.
— Значить так, якщо хтось має якісь конкретні питання — ставте. А ні — пиздуйте нахуй у свої йобані Америки-Європи, чи звідки ви там понапирали. Вас це так само стосуєтся, — гаркнув Падлосамбхава і жбурнув недогризком у двох інтегральних йогів, що сиділи в дальньому кутку. Недогризок влучив одному з них прямо в лоба, той підскочив і вигукнув: — Вінават, гаспадін єсаул!
— Це ж треба, і тут кацапи, — здивувався гуру. — Йоги, мийте ноги! Ну що ж, почнемо сеанс каральної філософії і розглянемо ваші, поза сумнівом, ідіотські питання. Починайте!
Хтось в ближніх рядах набрався сміливості й запитав.
— Пане Бхагаване! Як нам підвищити результати духовного росту? Ми пройшли вогонь і воду, відсиділи свої сраки у найглибших ретритах, роками товклися по віпашьянах і по дзадзенах! І що? Де обіцяне просвітлення?
— А нащо тобі просвітлення? — щиро поцікавився гуру. — Що ти будеш з ним робити? Складеш у мішок, як гроші, чи прикопаєш за хлівом від продрозверстки? От нахуя тобі просвітлення, якщо його все одно ніхто не побачить? Ну, просвітлішаєш ти, і шо далі?
— Я, як і всі тут присутні, хочу бути щасливим! Це ж очевидно!
— З якого сифілітичного носа взагалі сочиться ця ідея про щастя? Хто вам сказав, що обов’язково має бути щастя? Цей пляжний папуга Ошо Раджніш, чи хто? Нахуя ви слухаєте цих підарасів? Один аграрний мудрець зазначив: щастя прагнуть тільки мудаки! Запишіть собі це на лобі і лягайте спати. Щастя нема, не буде і ніколи не було! Все дуже хуйово, і так буде завжди. Можеш навіть і не напрягатися. Розслабся і страждай собі помаленьку. Наступне питання!
— А як же ж результати духовного росту? Все було дарма?
— Результати духовного росту, — похмуро відповів гуру, — можете роздивитися на цвинтарі в Мохенджо-Даро, або ж на Берковцях, залежно від прописки. Результати цього росту завжди дуже стабільні, від тренінгів і практик ніяк не залежать. Між іншим, результати духовної деградації абсолютно такі самі, один в один. Нема у духовного зросту ніяких результатів, хоча бажання їх досягти трапляється на кожному кроці. Я називаю це суїцидально-містичним довоїбизмом прямої дії. Нічого поганого в цьому, звичайно, нема. Просто це обична хуйня, як і всі тут присутні. Зростайте собі далі, чорт вам у поміч!