Варто нагадати, що воно таке, оцей київський хуй, і ось вам академічна довідка. Київський хуй — це широке антропологічне поняття, котре включає у себе всю палітру столичних селюків, від печерських підарасів і аж до борщагівських чортів включно. Не належать до популяції київських хуїв особи, які несподівано для громади випали з фастівської електрички, або ще за совітів втекли на постійне місце дислокації в Ізраїль або ж до Німеччини.
В широкому сенсі київський хуй є успішним підвидом наддніпрянського агроельфа, котрий вчепився своїми стертими іклами в грошові потоки від п’яти тисяч гривень на місяць, не враховуючи інших зисків, як-от дрібні крадіжки в «Сільпо», отримання продуктових хабарів за місцем непродуктивної праці, безкоштовного проїзду в тролейбусах на місцях інвалідів з чужими дітьми. Деякі коти, папуги, павіани і мусора також підпадають під визначення «київський хуй». Собаки, свині, хом’яки, лугандони, кондори і комахи за будьяких обставин вважаються понаїхавшими, навіть якщо безпосередні предки означених осіб кусали за сраку самого Кия, або ж сестру його Либідь. Крім того, київський хуй завжди є кастовим расистом, бо у кожного з них пращури согрішили з водолазом, якого ніхто ніколи не бачив, бо він саме полов бараболю в області. Головний київський хуй — це мер столиці. Нині його обов’язки перебрав на себе огромний мужик у піджаку, з кумедними губами по фронту голови. Цей мужик досконало володіє германською говіркою і грошовими масами в доларовому еквіваленті.
Але усього цього Томас не знав через необізнаність, а тому плекав надію, що з його цирковими звичками якось можна буде ще на вокзалі влаштуватися продавцем-консультантом до бутіка або ж розповсюджувачем цікавої макулатури біля метро. Можна також зайнятися гоп-стопом, або піти до охоронної агенції за харчі й нові штані — тільки ж нема де жити, от яка колізія.
— Ну нічо, якось воно буде, — думав Томас і розкурював десяту сигарету. — Якось воно буде, — гадав павіан і потрошку засинав. Все ж таки він натомивсь, і о другій ночі його остаточно зморило. Він вмостився в кутку на заздалегідь постеленій картонці з написом Chiquita bananas, поступово заснув і вперше у житті побачив сон, бо зазвичай павіанам сни не сняться. Таким чином мавпун поетапно набував людської подоби. За вікном збиралася гроза.
Сон
Томас прокинувся вранці посеред трав’янистої галявини в затишному осінньому лісі. Прокинувся поступово і лагідно, як прокидаються немовлята, ще необтяжені життєвим досвідом та базовою освітою. На душі в нього було тепло і хороше, і чи не вперше в житті його не гризли думки та підозри. Дмухав легкий, досі теплий, вітерець, десь здалеку хтиво кувала зозуля (тільки не питайте, як це), а десь під боком дзюрчало лісове джерело зі смачною та зимною, як і годиться, водою. В прохолодному затінку посеред галявини, під могутнім гіллястим дубом, здіймалася із землі чимала, вкрита зеленим мохом та лишайниками, каменюка, з охайно вибитими на ній свастиками і старовинним рунічним написом посередині — «Прівєт чувак, шо дєлаєш?» Пахло лежалим листям і грибами. Натуральна пастораль, але без жлобів, мангалів і битих пляшок. Одним словом — диво, а не галявина.
Томас обережно підвівся, похрумтів суглобами, трохи поворушив хвостом, пару разів клацнув жовтим зубом та озирнувся довкола.
— «Прівєт чувак, шо дєлаєш?» Ти бач, яке цікаве діло, навіть ніде не насрано. Ціла лісова галявина, а жодного жлоба з шампурами чомусь не видно. Аж, бляць, не віриться якось, — подумав Томас і принюхався. — Держлісгосп, чи шо? А може, заповідник? Еге-е-е, але треба перекурити.
Він увібрав повні груди запашного повітря, солодко позіхнув, намацав свій кульок з буряками і заходився шукати в ньому розпочату пачку «Прилук».
— Ото ніхуя собі, Томасе! — зненацька і радісно гаркнув з-під дуба хтось, досі невидимий. — Прівєт! Шо дєлаєш, чувак?!!
Від несподіванки павіан так злякався, що його ледь не переїбав інфаркт, але не раз битий життям мавпун моментально оклигав, напружився і принишк, вже цілком готовий до сутички. З його рота потекла мисливська слина.