В середньому чотири рази на кальпу до цих автоматів із сакралом звертається черговий будда і каже: «Шановні, може хвате срати? Вже нема куди складати ваші кармічні Джомолунгми! Реальність не витримує духовного навантаження!»
Вони ж у відповідь кажуть: «Так, учителю!» — і висаджують в повітря шкільний автобус з малюками, спалюють притулок для онкохворих сліпих, після чого зранку пруться до церкви, бо сьогодні дуже велике свято! Тоді будда знову пірнає собі у Нірвану, а всі інші лишаються на хазяйстві. І точиться так все життя, кальпа за кальпою. Але й кальпи не вічні, і в кінці планетарного циклу на ринку містичних послуг з’являється молода, але перспективна клінінгова компанія «Агро Центавра». Вона вчиняє рейдерське захоплення місцевої реальності, а через цю нестерпну монополію міріади живих істот розвтілюються і тікають із Сансари до Нірвани проїздом через Яготин, де на платформі беруть полтавського пива, а вже в пункті призначення всіх пакують метафізичні мусора, бо в Нірвану п’яним не можна — штраф триста гривень. Грошей нема, і все починається спочатку, хоча й могло бути інакше. Варто лише було зійти в Яготині і жити, як нормальні люди! То чи є у цьому якийсь сенс, шановні?
— Ми не знаємо, Бхагаване! Поясніть нам! — хвиля зацікавленості прокотилася залою. — Благаємо! Поясніть!
— Нема-а-а сенсу!!! — скажено заволав Падлосамбхава, схопив тяжкого мішка з рупіями та несподівано хуйнув ним у вікно з мавпами і влучив прямо в зацікавлену пику Томаса Яковича, котрий щойно встромив її у віконний отвір. Мішок боляче вдарив павіана, той знепритомнів і гепнувся з баньяна прямо в руки раджпутів.
— Гриша! Тягни цього павіана сюди! Зараз будемо ставити духовний експеримент! — голосно прокричав гуру. — Мерщій!
Раджпути схопили Томаса Яковича і під мавп’ячий свист з баньяна потягли його до ашраму, де й кинули горілиць перед мішками з грошима і облили водою з відра. Мавпун отямився і підхопився тікати, але одразу крепко отримав по їбальнику та моментально заспокоївся. Ашрам несамовито дивився на Томаса.
— Пиво буддеш? — ласкаво поцікавився у павіана Падлосамбхава.
— Якщо холодне, то будду, — ледь чутно відповів Томас.
— Гриша, принеси йому пляшку холодного пива і пачку «Парламенту-Аква».
— Спасибі державі! — подякував мавпун і наче як трохи розслабився.
Публіка розглядала мавпуна з інтересом, обговорювала його брунатну сраку і гадала, що ж буде далі.
— Всім тихо! — звернувся гуру до зали. — Зараз я вам покажу, як за кілька хвилин обична мавпа досягне просвітлення без медитацій, пранаями і тантричних практик!
Ашрам застиг в очікуванні дива. Чутно було тільки шелест баньянового листя за вікном, і навіть мавпи на гілках шанобливо скам’яніли і слухали, що ж буде далі.
— Ти хто? — грізно звернувся Падлосамбхава до павіана і причавив його поглядом до підлоги.
— Сахіб! Цейго... Я обична мавпа з хвостом!
— Що таке мавпа? Відповідай, йобана мавпа!
— Мавпа — це я, сахіб! — проскавучав заляканий павіан. — Тільки не бийте!
— А оце твоє я — це хто?
— Я — це мавпа, сахіб! Просто мавпа.
— А я тоді хто? — закричав на Томаса Бхагаван, — Теж мавпа?
— Мавпа — це я! Я — це мавпа! — пробулькотів павіан і розплакався, мов мала дитина. — Ги-и-и-и! Я не зна-а-а-аю...
— От бачте! — рикнув Падлосамбхава в залу. — Ви нічим не відрізняєтеся від цього дегенерата, який заблукав між двома визначеннями. Вся його реальність — це порожні звуки з рота, що змінюють своє значення по стоп’ятсот разів на день! Хтось, десь, колись сказав йому, що він — це він, і він у це повірив! Воістину, тупість є матір’ю всіх гріхів! Що скажеш? Ти, чучундра! Кажи вже щось!
В ашрамі запанувала тотальна тиша. Всі дивилися очима на Томаса Яковича, і в цих очах виблискувало співчуття до затурканої мавпи, а також деяке усвідомлення марноти буття. Всі чекали на розв’язку.
— Мовчиш? — Падлосамбхава тяжко підвівся з мішків. — А може, тобі знову дати пизди? Га? Мільярди років нічогісінько не було, аж тут посеред вічності з’являється павіан з пивом в руках, охуїває від факту власного існування, кліпає своїми тупими баньками — і знову мільярди років нічого нема. То хто ти? Йобаний павіан чи Вічність, що час від часу кліпає павіановими баньками у Вічність? Ким ти був до того, як з’явився, і ким ти будеш після того, як зникнеш?
Весь ашрам, затамувавши подих, слухав проповідь універсального гуру, лише чутно було, як з дерева гепнулося кілька просвітлених макак.