— А знаєш що, сахіб, — порушив дзвінку тишу Томас і сумно оглянув залу заплаканими очима, — може, давай поговоримо відверто? Сказати, що мене це вкрай заїбало — це нічого не сказати. Варто мені вголос промовити своє ім’я, як одразу стається якась непоборна обставина. Калачакрович, скажу тобі чесно — я вже заїбався помирати.
Роби зі мною, що хочеш, але я більше не хочу бути ні павіаном, ні Томасом Яковичем Сиротою, ні Банкеєм Йотаку! Хвате з мене. Я — це просто слово зі словника Грінченка, і більше нічого. Я ніхто, ніщо і ніяк! І я більше не хочу помирати. Калачакрович, — сказав Томас і твердо підвівся на своїх кривеньких ногах, — я більше ніколи не помру, тому що я ніколи не народжувався. Я той, хто був до того, як з’явився я, і залишуся ним після того, як зникну. Я — це Вічність, що кліпає тупими баньками у Вічність! Шанті, шанті, шанті! Йдіть всі нахуй!
Публіка ахнула. Залою знову прокотилася могутня хвиля істероїдних зойків і стриманих самадхічних екстазів. Чулося гецання тіл об підлогу. Гриша і Гриша виносили нових фіналістів на двір під баньяни.
— Прівєт, чувак! Шо дєлаєш? — зненацька поздоровкався Калачакрович з Томасом Йотаку і низько вклонився Банкею Сироті. — Радий вітати вас, майстре! З поверненням! Ми так довго чекали на вас, і нарешті ви знову з нами. Це невимовне щастя!
Цієї самої миті Томас Йотаку і Банкей Сирота остаточно усвідомили обичну істину як вона є. Їх більше не існувало, а був лише той, хто ніколи не помирав, бо ніколи і не народжувався. Ненароджений.
— Калачакрович!
— Так, учителю!
— Де я зараз?
— Та вже скоро Київ, майстре! Здаємо постіль!
Епілог
У тринадцятому вагоні поїзда, що мчав крізь ранкову імлу на Київ, пролунав страшний крик.
— Сука!!!! Хто впустив у вагон абізяну!!! Пиздець!!! Вона куре в тамбурі! А-а-а-а!!! Міліція!!!
По вагонах, гучно грюкаючи дверима, у бік хвоста поїзда тікав павіан з кульком, а за ним мчали троє селюків, дбайливо вдягнутих державою у мусорську форму.
— Стій, мавпун! Тебе заарештовано! В поїзді курити не можна! Штраф — 300 гривень! Плати штраф! Стій, мавпа, ми тебе бачили!
Павіан домчав до самого хвоста поїзда, ногою відкрив останні двері, жбурнув кульок з буряками в мусорів, тричі перехрестився і на повному ходу цибанув у невідомість. «Слава Бабуїні! Просто перебувай у Ненародженому!» — почулося здалеку, і в цю саму мить потужна блискавка їбанула по останньому вагону з мусорами.
Чікіта ля трагедія!