— Вопше думаю, що папуги самі цирк і підпалили. Мабуть, заїбало таке життя кріпацьке. Трускавець і «нафтуся» кого хочеш заженуть у могилу. Публічна смерть на вогні все ж таки краща за гастроль у Трускавці, це однозначно. Вони хоч і папуги, але свою амбіцію теж мали, тому пішли у кращі світи, як і годиться акторам. Підпал катівні — це виразний театральний жест! Ніхто з них не вижив, та й хуй на них. Пиво ще є? Передай сюди, та нє, я сам відкрию. Ну, давай, розпитуй: сидимо, то сидимо. Але дивись, єслі шо — я тебе упизджу, не подивлюся, що старий. Я таких сталіністів, як ти, ще в цирку надивився — досить-таки паскудне плем’я. Пенсії у них ніхуя собі, от вони і просирають їх по цирках на своїх дебілкуватих випердків. Тільки цей, хвате величати мене по-батькові, як той гаїшник. Ми ж наче не на цвинтарі.
— Що ж, добре! — ласкаво посміхнувся дідусь. — Гадаю, мені час представитися, щоби не було між нами недосказаності, якщо вже таке діло.
Він трохи сьорбнув міцно завареного зеленого чаю з коштовної порцелянової піали, делікатно відставив її на сусідній пеньок і чемно представився мавпунові.
— Бачте, пане Томасе, людство, і не лише людство, знає мене з давніх давен як Подолай-хаму XIV. Це не ім'я, звичайно, а наче духовно-адміністративна посада. Звати ж мене Газдрубал Калачакрович Дурдинець. Я полковник Махаяни у відставці, заслужений діяч широкого профілю, нині ж працюю обичним тибетським монахом в одному з релігійних комітетів із заготівлі духовних практик. Може, чули по радіо про таку гірську країну на сході — Тибетська Народна Республіка? То я тамтешній, хоча народився у літаку і батьків своїх не пам’ятаю. Втім, це не важливо. Друзі, вороги та підлеглі звуть мене просто — Калачакрович. Ми ж із вами, сподіваюся, друзі?
— Он як! Ну, це ми ще побачимо, Газдрубале Калачакровичу. Дивлячись, що ти далі заспіваєш. Поки ти схожий на сільського ідіота, ото з тих, що носять на голові шапочку з фольги, уникають здорового глузду і виписують «Упирятинський вісник» заради сусідських некрологів. Поки що я тобі не довіряю.
— Маєте рацію, пане, але це, так би мовити, просто сценічний образ. Я не знав, як саме краще вбратися, аби вас зацікавити, тому обрав такий дещо буфонадний стріт-фешн. Ви ж все життя в цирку проробили, маєте розуміти такі речі.
— Ой, курва, не нагадуй. Вдівся б ото краще одразу мусором в шапці, і все одразу було би ясно, пане начальнику. Кажи вже як є, а я подивлюся, чи варте воно того, щоби пити з тобою пиво по галявинах.
— Ага, ну то я не товктиму карму в ступі, Томасе. Якщо ви дізналися хто я, то чому б вам не взнати нарешті, ким, власне кажучи, є ви?
Павіан ковтнув пива і кивнув своєю вже трохи п’яненькою макітрою.
— Ну, то валяй, чоловіче, а я послухаю.
— Річ у тім, пане, — сказав Газдрубал Калачакрович, — що насправді ви є ніким іншим, як одним із духовних вчителів давнини, що втілився в оце, даруйте на слові, мавпунське тіло, з котрим себе і ототожнюєте. Невдала реінкарнація, пане, таке часом буває. Між тим насправді ви є всесвітньо відомою бодгісатвою, видатним майстром дзен школи Ріндзай-сю і дуже авторитетним вчителем істини. Чули щось про таке? Отже, ваше справжнє ім’я — Банкей Саругатович Йотаку. Ви взагалі-то японець, а не павіан, хоча сам по собі факт вашого японства великого значення не має.
— Щось я знову нічого не понімаю. Ти часом не з отих вилупків, що ходять по хатах, проповідують спасіння і заважають людям чесно страждати? Я цю хуйню знаю, мене не наїбеш! До нашого цирку, було, зазирали такі яйцеголові упиздні типу тебе, в прасованих сорочках і з повними рюкзаками правди. Дресирувальниці спустили на них нашого крокодила, він якраз був не в гуморі, бо хворів на палеоліт — камні в сраці у нього знайшли, таке часом буває через нерегулярне і неякісне харчування. То ця пиздота тікала аж до Солтлейк-Сіті, чи як там зветься їхнє кубло. Ти мене не зачіпай, бо я павіан православний, хоч і не хрещений. Мене навіть піп окропив свяченою водою на Великдень, коли дирекція надумала освятити цирк через постійні підпали і падьож акторського складу. Там у нас була капличка, такий вагончик з іконою над дверима, то я молився туди Недайбогові. Як бачиш, він мене почув — сиджу на галявині і п’ю холодне пиво, а саме цього я й хотів.
— Не раджу, пане, аж так залупатися зі своїми жартиками, — суворо гримнув на вже веселого павіана Калачакрович, — я вам допомогти хочу. Інакше сидітимете тут до наступної кальпи, а пиво вже кінчається. Знаєте, що таке кальпа? Це пиздець скільки мільйонів років! Краще слухайте далі, бо гадаю, вас це має зацікавити. Як я вже казав, ваше справжнє ім’я — Банкей Йотаку. І ви не просто дрібний вчитель якогось там забобонного релігійного культику для селюків! Банкей, тобто ви, Томасе, — це сьомий репатріарх Японської Дхармославної Церкви токійського патріархату, ЯДЦ ТП, щоб ви зрозуміли. Це вам не пітонів по цирках чавити! Це ж ніхуя собі посада!