— Калачакрович, ти полегше зі своїми підйобками, — насупився мавпун.
— Якщо ж ви скуштуєте темного, — продовжив Калачакрович, — то буде вам суттєвий досвід, з перспективою повного спасіння душі з пазурів страждання, циркової дресури та розумової імли. Ви знову станете тим, ким є насправді — майстром дзен Банкеєм Саругатовичем Йотаку, глибоко шанованою особою! З харчами точно проблем не буде.
— Давай сюди темного! — гаркнув уже крепко п’яний павіан. — І нахуй той Київ, шо я там не бачив! Як показилися всі, а я разом з ними. Пруть і пруть! Тільки цейго, скажи мені чесно, і не бреши — як цей Банкей Йотаку, тобто я, опинився в павіані, тобто в мені? Якщо він весь такий вправний панувальник і хазяїн власного життя, то як його занесло на таку гноярку?
— Дозвольте, я вам, Томасе, поясню відверто, без крутійства, добре? — повів далі Калачакрович. — Ви, тобто майстер Банкей, якщо чесно, трохи довийобувалися на ґрунті тотальної любові до всіх без винятку живих істот. Справжня бодгісатва, що ж тут скажеш. Бодгісатвам, як відомо, мало просто досягти особистого звільнення і просвітлення, ну, або спасіння душі, називайте як хочте, їм страшенно кортить звільнити всіх і кожного — від найменших мікроорганізмів і аж до визначних спеціалістів. Отож ви й взялися до святої, на перший погляд, справи, від самих соціальних низів. Причому, зауважу, одразу за самі нетрі безпросвітного існування — циркову мавп’ярню! От тому й народився Банкей Йотаку вами, тобто павіаном, у провінційному цирку, щоби проповідувати знедоленим тваринам своє блискуче вчення про повне позбавлення від усіх життєвих неприємностей — Дзен Ненародженого. Але майстер Банкей трохи прорахувався і застряг кармічним хвостом у Сансарі. Знаєте, що таке Сансара, пане? Ні? Сансара, шановний, це вся оця хуйня кругом, що заїбала! Тупо оця вся хуйня! Розумієте мене?
— О, розумію, що ж тут непонятного. — кліпнув попливлим оком павіан, — Знаєш, як мене заїбала вся хуйня? Страх як заїбала! Ти теж мене вже трохи заїбав, Калачакрович. Давай, докладно кажи!
— Бачите! Саме тому нами, монахами комітету, було розроблено спеціальну програму з вашого порятунку, — продовжив далі відставний полковник Махаяни. — Ще трохи, і довелося б Банкею Саругатовичу починати своє еволюційно-духовне сходження з нуля, а це, тільки не лякайтеся, мільйони, якщо не мільярди років. Оті самі кальпи, що я про них казав. Ми в комітеті все прорахували і дійшли висновку, що після цього життя, мало того, що в тулубі павіана, так ще й у цирку, наступне ваше перенародження здійсниться, дай Бог, аби на дні Маріанської западини. І ще дуже поталанить, якщо в родині морських гребінців. Ті хоч не влаштовують шкандалів ночами і не лаються між собою через відсутність зручних ротів. А є, знаєте, варіанти й хужіші. Наприклад, можна народитися в Сквирському районі Київської області обичним сільським козойобом. Відчуваєте, який це пиздець?
Томас завовтузився на своєму пеньку, і стало помітно, що він злякався перспективи життя в Сквирському районі.
— Але не бздо в каністру! — розійшовся Калачакрович. — Тібєтскіє своїх нє бросают!
— Так, інтересна колізія, — зазначив мавпун, — і якої ж помилки припустився справжній я, оцей Банкей Саругатович?
— Не повірите, пане Томасе! Пункт призначення не той оказавсь! Задумка була, в принципі, непогана, але помилка вийшла з країною. Це, знаєте, в німецьких або ізраїльських цирках і зоопарках можна розводити соціал-демократію серед мавпунів. Свобода волевиявлення, право на власну думку, широкий вибір соціальних ліфтів, ну і всяке таке. План у майстра Банкея був хороший — народитися собі тихенько в добре обладнаному цирку чи де там, поступово соціалізуватися, а тоді вибити якийсь освітній грантик в муніципалітеті й почати проповідувати істинне вчення про остаточне звільнення від пут Сансари. Для початку — серед павіанів та інших мавп. Ну оце ж, як я й казав, аби звільнити душі усіх живих істот від страждання. Одним словом — типова помилка усіх просвітлених людей. Патентований гуманізм найвищої проби!