Євреї на Україні

В “Історії Русів”, уперше частково опублікованій ще Пушкіним, розповідається про ганебне єврейське “скверноприбытчество” на грунті релігії.

“…Церкви несогласившихся на унию прихожан отданы жидам в аренду, и получена за всякую в них отправку денежная плата от одного до пяти талероц, а за крещение младенцев и похороны мертвых от одного до четырех талеров. Жиды яко непримиримые враги христианства, сии вселенские побродяги и притча в человечестве, с восхищением принялись за такое надежное для них скверноприбытчество и тотчас ключи церковные и веревки колокольные отобрали к себе в корчмы. При всякой требе христианской повинен ктитор идти к жиду торжиться с ним и, по важности отправы, платить за нее и выпросить ключи; а жид при том, насмеявшись довольно богослужению христианскому и прехуливши все, христианами чинимое, называя его языческим или, по их, гойским, приказывал ктитору возвращать ему ключи”.⁸³

З православного єврей дер навіть за право святити паску на Великдень. У тій же “Історії Русів” читаємо:

“В знатнейших городах и торжищах отдан сбор пасочный также в аренду или откуп жидам, которые, взимая дань сию без пощады, располагали еще и число пасок, какому хозяину сколько по числу семейства иметь их должно, и потому силою их накидали. А у таковых хозяев, кои сами пекли пасочные хлебы, досматривали жиды и ценили при церквях на их освящении, намечая все хлебы как базарные, так и в домах печеные, крейдою и углем, чтобы они от дани не угонзнули. И так производя над христианами в их собственной земле такую тяжкую наругу, сами между тем отправляли пасхи свои свободно и проклинали христиан и веру их в синагогах своих, на русской земле устроенных, невозбранно. А поляки, тем утешаясь, все пособия и потачки жидам давали”.⁸⁴

Про нечувані утиски, яких українці зазнавали од євреїв у ту тяжку для нашого народу епоху, існує одностайна думка і сучасників, і літописців, і істориків. Але найкрасномовніше і найправдивіше свідчення цього лишив нам сам народ у своїх думах та історичних піснях. Наводимо одну з дум.

Як од Кумівщини да до Хмельнищини,
Як од Хмельнищини да до Брянщини,
Як од Брянщини да до сього ж то дня,
Як у землі Кралевській да добра не було:
Як жиди-рандарі
Всі шляхи козацькі зарандовали,
Що на одній милі
Да по три шинки становили, —
Становили шинки по долинах,
Заводили щогли по високих могилах.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі торги зарандовали
Да брали мито-промито:
Од возового по півзолотого,
Од пішого-пішаниці по три денежки мита брали,
Од небораки-старця Брали кури да яйця,
Да іще питає: “Ци нема, котик, сце цого?”
Іще ж жиди-рандарі У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі церкви зарандовали:
Котрому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину появити,
То не йди до попа благословитьця,
Да пійди до жида-рандаря да полож шостак,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
Іще ж то которому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину одружити
То не йди до попа благословитьця,
Та пійди до жида-рандаря да полож битий таляр,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі ріки зарандовали:
Перва на Самарі,
Друга на Саксані,
Трейтя на Гнилій,
Четверта на Пробійній,
П’ята на річці Кудесці.
Котрий то б козак альбо мужик ісхотів риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити,
То не йди до пана благословитьця,
Да пійди до жида-рандаря да поступи йому часть оддать,
Щоб позволив на річці риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити.⁸⁵

О.Єфименко з приводу цих дум писала:

“Ни одной жалобы на жидов-рандарей, которые “зарандовали всі козацькі шляхи і на одній милі по три шинки становили, зарандовали всі козацькі торги, козацькі церкви, козацькі ріки”, ни одного гневного восклицания, злобного эпитета. И между тем, несмотря на спокойный, даже как бы обьективный тон, эти думы, очевидно современные по происхождению описываемому в них времени, звучат такой напряженностью, что становится жутко”.⁸⁶