…Випливе — значить, відьма, потоне — значить, праведна душа. Так в епоху середньовіччя визначали партійність, чи то пак правовірність, “єретиків”. Чи треба ще виразнішого заклику до антиукраїнського погрому, та ще й нахабно прикритого ім’ям Леніна! Бєлінський писав, що руський мужик іконами горщики накриває. Як бачимо, ім’ям Леніна вже тоді уміли приховувати і виправдовувати будь-який злочин і будь-яку підлість.
Замість того, щоб зчинити тривогу, апелювати до мас і з їхньою допомогою зупинити оскаженілих шовіністів і неоколонізаторів, українські діячі безпорадно розводили руками. В.Затонський намагався навіть виправдати цей політичний бандитизм посиланням на діалектику: “Україну радянську, — писав він, — будувалося в значній мірі людьми, що навіть мови української не знали. Така діалектика історії”.375 Ця “діалектика” роздушила пізніше самого Затонського (не врятувало й те, що дружина його була єврейка), а заодно з ним і М.Скрипника, В.Чубаря, С.Косіора, Г.Петровського, В.Приймака, Ю.Коцюбинського, Антонова (того самого, що повинен був називатися “просто Овсієнком”), Кропив’янського, Федька і багатьох інших ошуканих і підло зраджених українських патріотів, на засліпленні і надмірній довірливості яких російсько-єврейська влада знову в’їхала на Україну.
Характеризуючи політику монгольських завойовників на Русі, Маркс зазначав, що зони прагнули “масовими убивствами розрідити населення, яке могло б повстати в них у тилу”.376 Здійснюючи політику “розріджування” українців, аби вони не спромоглися на “новий 17-й рік”, людей на Україні мордували не сотнями і тисячами, а мільйонами. Як зазначається в “Нарисах історії КП України”, у ході колективізації в республіці знищено близько 200 тисяч т. зв. куркульських господарств, майно яких було конфісковане, а людей “виселено в інші райони країни”.377 Разом з членами сімей з України було депортовано на вічне поселення і муки в Сибір один мільйон українців.
Тим часом навіть татаро-турецькі орди протягом перших п’ятдесяти років XVІІ ст., тобто в найгіршу пору нашої історії, спромоглися захопити в полон менше, ніж 200 тисяч українців.378
Підірване і зруйноване таким чином сільське господарство було причиною масового голоду на Україні, який у 1933 р. забрав у могилу, за деякими даними, 9 мільйонів жертв. Опухлі з голоду, виснажені люди, мов тіні, блукали вулицями сіл і міст, шукаючи порятунку. Не знайшовши, падали, знесилені, просто неба, тихо конали під парканами, на шляхах і залізницях. Трупи померлих лежали тижнями, і їх нікому було поховати. В окремих місцевостях спостерігалося людоїдство.
А в цей час у магазинах торгсіну за золото продавали хліб та інші продукти і в ресторанах за ширмами витанцьовували голі проститутки, наспівуючи: “Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек”. Замість того, щоб звернутися до міжнародної солідарності і подати Україні допомогу (як це було під час голоду в Росії), з неї й далі “викачували” хлібоздачу і душили народ політичними репресіями. У грудні 1933 р. під керівництвом секретаря Інтернаціоналу Йосипа Ароновича П’ятницького зібрався XІІІ пленум Виконкому Комінтерну. З трибуни пленуму лунали слова: “24 января 1933 г. Центральный комитет ВКП(б) принял историческое решение об укреплении руководства ЦК КП(б)У и решающих областей Украины. Это решение, посылка на Украину секретаря ЦК ВКП(б) т. Постышева, посылка незадолго до этого одного из наших самых выдающихся (!) работников в области сельского хозяйства т. Хатаевича, возвращение на Украину в качестве председателя ГПУ т. Балицкого, многие годы специализировавшегося на борьбе с украинской контрреволюцией, боевая мобилизация большевиков Украины и прежде всего конкретное повседневное руководство ЦК ВКП(б) и т. Сталина, громадная помощь, оказанная Украине ЦК ВКП(б) и союзным правительством, привели к тому, что в течение каких-нибудь 9-10 месяцев положение на Украине существеннейшим образом улучшилось. План хлебосдачи в 1933 г. выполнен досрочно — 6 ноября. Так рано Украина его еще никогда не выполняла”.379