Уже зазначалося, що задовго до Герцля основоположні ідеї сіонізму були сформульовані діячами українського єврейства — одеситом Л.Пінцкером у його брошурі “Самоемансипація” та у висловлюваннях київського лікаря М.Е.Мандельштама про потребу для єврейського народу “власного грунту”, власного кутка. Але Герцль зробив це грунтовніше, а головне — від слів перейшов до діла, давши теорії силу організації. З моменту виникнення руху сіоністам вдалося посісти панівне становище серед єврейства, і тепер вони, з огляду на особливе становище євреїв у сучасному світі, становлять серйозний фактор міжнародної політики, ігнорувати який не тільки неможливо, а й небезпечно. Газета “Правда” писала: “Можно со всей определенностью утверждать, что сионизм в настоящее время выступает как одна из самых активных и действенных антисоветских и антикоммунистических сил, состоящих на службе империализма”.387
Довгий час сіонізм лишався в тіні, даючи змогу від імені єврейства діяти бундівцям, соціал-демократам, марксистам-ленінцям на сіоністській заквасці. Щоб ті не забиралися надто “вліво”, було створено ряд псевдонаукових теорій і філософських доктрин, у підгрунті яких лежать реакційні ідеї єврейського шовінізму й іудаїзму. Ці теоретичні догми мали відігравати роль обмежувальних знаків для не в міру гарячих голів і водночас виконувати функцію маяків, на які можна було б орієнтуватися в бурхливому морі політичних подій. Так виникли концепції про богообраність і месіанізм євреїв, про їхню особливу долю і покликання в світі, про одвічну єдність, безкласовість, природний інтернаціоналізм євреїв.
Арон Ліберман (він же Артур Фрімен), якого вважають родоначальником соціалістичної літератури і революційного руху серед євреїв Росії, говорив: “Народ пророков является исконным носителем великого идеала социальной справедливости и грядущего братства и равенства людей”.388 Даючи нарис розвитку соціалізму до Маркса і Лассаля, він намагався довести, що основи соціалістичного вчення наявні уже в Біблії.
В основі цих концепцій захована ідея єврейського панування над світом, ідея гегемонізму, для здійснення якої так багато попрацювали радянські євреї ще з перших днів Жовтневої революції.
Опинившись на чолі такої великої країни, як Росія, вони, треба віддати їм належне, не заспокоїлися “на досягнутому”, а продовжували розвивати свій наступ далі. Лозунги “Дайош Варшаву”, “Дайош Європу”, “Да здравствует Мировая Революция”, про які сучасне покоління знає з історичної літератури, — лише відгомін тієї епохи. Ідея Світової Комунії приваблювала тоді багатьох, хоч кожний вкладав у неї свій зміст. Для одних це було жадане царство свободи, для інших — свобода царствувати… Комунія в цьому другому її значенні особливо приваблювала спритних синів Ізраїлю, і вони, осідлавши революційну ситуацію, з усіх сил греблися до влади.
Важливим знаряддям їхнього проникнення в інші країни були міжнародні робітничі організації, які перебували під повним контролем євреїв. Досить сказати, що Генеральним Секретарем Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу (виник внаслідок еволюції партій 2-го Інтернаціоналу) був австрійський єврей Фрідріх Адлер, а Головою Комуністичного Інтернаціоналу — штрейкбрехер Жовтня, запеклий троцькіст і лютий ворог незалежності України єврей Зінов’єв (Радомисльський). Відмінність у політичній програмі цих організацій не значила, що різними були життєві цілі їхніх керівників. В інтересах досягнення поставленої мети євреї, як ніхто, вміють міняти свої переконання і партії, “національність” і громадянство.
Недавно померлий московський публіцист, фейлетоніст “Правды”, Давид Заславський народився і зріс на Україні, закінчив юридичний факультет Київського університету, але громадську діяльність почав у Петрограді як бундівець і меншовик. У 1917 р. на сторінках меншовицьких органів, цих “подлых”, за словами Леніна, газет, велася проти більшовиків “грязная кампания клеветы грязных господ Заславских”.389 У 1918 р. під час гетьманства Скоропадського Заславський переїхав на Україну і працював у газеті “Киевская мысль”. Більшовицька “Правда” з цього приводу писала: “В Киеве вся черная дрянь из Москвы и Петрограда — спекулянты, литераторы-“социалисты”, удравшие из России и очень храбрые там. В “Киевской мысли” “знатоком” Советской России выступает Д.Заславский, который, конечно, не жалеет красок…”390 Після повалення УНР Заславський у 1919 р. втік до Москви. Тут він швиденько перефарбувався, “визнав” свої помилки і зі сторінок “Правды” став вихваляти більшовиків і лаяти українців.