Навіть у єврейських текстах XІ-XІІІ ст. дослідник знаходить слова з “ханаанської” мови (русів євреї називали ханаанітами): гуня, пліт, щітка, сніг, гній, пазуха, півкварти, дуб (у значенні човна), щогла, вовкулака і т. д. Гаркаві, не знавши української мови, називає ці слова слов’янськими, хоч це, безперечно, українська лексика. Слово “сніг”, наприклад, транскрибувалося в єврейському тексті як “шнір”, а не “шнер”, як могло б бути, коли б ішлося, скажімо, про російське фонетичне звучання.
Користуючись своїм привілейованим становищем, польські євреї на кінець XVІ ст. виробили, стосовно державного устрою Речі Посполитої, струнку адміністративно-юридичну організацію з нижчими і вищими органами влади.
Все єврейське населення країни ділилося між чотирма провінціями: Великою Польщею (півн. — зах. частина держави). Малою Польщею (півд. частина). Червоною Руссю (Галичина) і Волинню. Євреї, приписані до провінції, становили “синагогу”. Кожна провінція, або синагога, розпадалася на округи, так звані “кагали”. Територія кагалу у свою чергу ділилася на “прикагалки”. На чолі кожного кагалу і прикагалку стояли обрані на певний строк рабин і старшини, в руках яких зосереджувалася вся судова й адміністративна влада округу. Кагали, або общини, становили нижчу інстанцію. Місцеві справи общини вирішували на сеймиках, куди посилали представників кагалів і прикагалків. У справах, що стосувалися всіх євреїв Польщі, щороку з депутатів усіх чотирьох провінцій скликався Генеральний сейм, або Синод, який був верховним органом єврейського самоврядування в країні.
“Опираясь на такую стройную организацию, подчиняясь, безусловно, авторитету еврейского права, польские eвреи сложились в замкнутоe торгово-промышленное сословие, овладели всею торговлей и большею частью промыслов Польского королевства. Пользуясь покровительством воевод и их наместников, под непосредственным ведением которых они состояли, поддерживаемые шляхтой, в качестве арендаторов ее имений, и католическим духовенством, которому (в особенности иезуитам) они платили большие проценты на занятые у него капиталы, eвреи побеждают торговцев и ремесленников христиан, находящихся в постоянных между собой столкновениях… Став на место мещан… eвреи остаются безучастными к внутренней жизни польского общества, остаются иностранцами, проживающими в чуждом им государстве”.27
Це була своєрідна держава в державі, справедливо зауважує радянський дослідник, доктор історичних наук Олена Компан. З цією обставиною, пише вона, а також з діяльністю в сфері обігу, а не виробництва пов’язане зауваження Енгельса про те, що євреї жили в “порах польського суспільства”.28
Правова незалежність і великі багатства робили польських євреїв недоступними для переслідування. Не випадково Польща з її українськими та білоруськими володіннями стала в цей час головним центром і місцем притулку європейського єврейства. “Польща, — говорив Енгельс, — завжди була надзвичайно ліберальною в релігійних питаннях; доказом цього є той факт, що євреї знайшли тут притулок в той час, коли їх переслідували в усіх інших країнах Європи”.29
Безумовно, Ф.Енгельс перебільшує релігійну терпимість католицької Польщі. На це вказують жорстокі переслідування католиками православних українців і білорусів. Інша річ іудеї, до яких у Польщі справді ставилися поблажливо. Причиною цієї поблажливості були матеріальні інтереси польського магнатства, яке дивилося на євреїв як на свою опору в завойованому краї, на своїх помічників і спільників (якщо не вчителів) у справі національного поневолення й економічного визиску українських “кресів” (окраїн) Речі Посполитої.
Подібно до Польщі, Оттоманська імперія також охоче приймала до себе усіх євреїв, од яких позбавлялися в інших країнах. Як твердить американський дослідник Бен Гальперін, “в Оттоманській імперії євреї — піддані султана — мали цілковиту свободу як в’їзду в Палестину, так і виїзду; вони безперешкодно пересувалися по всій великій території імперії, що простягалася від Півн. Африки до Балкан”.30
Справді, коли наприкінці XV ст. іспанські євреї змушені були покинути Піренеї, вони перебралися в Туреччину, а також на Балканський півострів і оселилися в Сербії та Болгарії, що були тоді під владою турків.