Сіоністи розуміють, що в сучасних умовах уже неможливо здобути, а тим більше утримувати владу над світом з допомогою зброї, навіть ядерної. Тому, на відміну від усіх інших претендентів на світове панування, всесвітній сіоністський центр дбає про “моральне” завоювання права на керівне становище між народами. Хоч про це поки що більше дбають, ніж говорять, але часом і прохоплюються словом. Німецький психолог і філософ М.Лацарус, один із захисників моральних приписів Талмуда, ще на початку цього століття твердив: “Народ Израиля должен относиться к другим народам, как священник относится к светским людям, он должен быть учителем…”.430
А щоб бути вчителем інших, треба самому стояти вище своїх учнів. Звідси теорія “вищої раси”, або, в термінології сіоністів, — “раса євреїв-борців”, балачки про “особливу обдарованість” євреїв, “ранню зрілість” їхнього розвитку, “незвичайність” долі, історії і т. п.
Розмови про винятковий “інтелектуалізм” і “талановитість” євреїв мають релігійну основу і розраховані на честолюбство. Іудаїзм віками прищеплював віру в богообраність і зверхність євреїв над не євреями. У молитві до Єгови є такі слова: “Ти, Господи, обрав нас над усіма язиками і підніс нас над усіх, не забувай же нас і тепер”. У Біблії на адресу Ізраїля сказано: “Вороги твої раболіпствують тобі, і ти топчеш виї їх”.431 Ці слова також витлумачують як заповіт предків панувати над іншими народами.
Звичайно, сучасний цивілізований єврей не вірить у подібні байки, він навіть іронічно посміхається над ними, хоч глибоко в душі, на самому дні своєї свідомості, не без гордості відзначає про себе: а все-таки ми не те, що інші. Завдяки своїм здібностям, ми всюди посідаємо верхні щаблі соціальної драбини, своїм розумом освітлюємо дорогу для менш здібних. І якось само собою в пам’яті зринають імена Ісуса Христа, Карла Маркса…
Що й казати, цих двох постатей досить, щоб навіки прославити єврейське ім’я. Не випадково Біблію (теж витвір єврейського генія)432 образно називають вічною книгою. Християнство, уособленням якого є Ісус Христос, безумовно відіграло прогресивну роль в історії цивілізації. Про значення наукового комунізму, творцями якого є К.Маркс і Ф.Енгельс, не доводиться й говорити. Євреї можуть пишатися, і це їхнє законне право. Але й наше право застерегти їх від небезпечного самообману.
Між появою міфічного Христа і реального Маркса лежить пустеля творчого безпліддя євреїв довжиною у дві тисячі років. За цей час ні в галузі духовної, ні тим більше матеріальної культури ними не створено будь-чого, вартого уваги. Обмежившись однією гендлярською діяльністю, замкнувшись у вузькому колі старовірства і схоластичної вченості, позбавлені можливості стати в безпосередній зв’язок з живою європейською наукою і життям, євреї не дали жодного знаменитого імені в будь-якій з галузей світової культури чи загальнолюдських знань. Ті ж справжні таланти, які з’явилися в останні сто-двісті років (в тому числі й геній Маркса), зросли на національному грунті культури країн проживання й ніколи не віддаляли себе від рідного грунту.433 Ці таланти тільки й могли тому з’явитися, що вони виступали від імені і в ім’я націй, інтереси яких покликали до життя цих людей, давали їм не тільки хліб-сіль, а й смисл їхній творчій праці.
Але це не найголовніше з того, що треба нагадати деяким надміру самозакоханим євреям. Загальновідомо, що народи сучасного світу, всі разом і кожен зокрема, від світанкової зорі свого існування і до сьогодні, посівши певний терен на землі, є ніби “матеріально відповідальними” за нього перед історією. Як законні його володарі, вони працюють на ньому, добувають засоби до існування, розвивають і вдосконалюють продуктивні сили, а коли треба, то вмирають, захищаючи рідний край. Одне слово, рухають у міру своїх сил людське суспільство вперед.
А в якій ролі єврей виступає на тому самому терені? Ми вже бачили, що головним чином у ролі визискувача і дармоїда, де більшою, де меншою мірою. Забравшись у щілини чужого йому суспільства, він чекає на той момент, коли трудівник ловитиме гави, щоб вискочити з засідки і вхопити собі кращий кусень. Мов та п’явка, тільки запримітить незахищене місце, зразу ж ввіп’ється в тіло і буде смоктати доти, поки не висмокче з жертви усю кров. Адже не таємниця, що євреї всього світу, від Лондона до Кейптауна, від Каліфорнії до України, зайняті головним чином не у сфері виробництва матеріальних благ, а у сфері розподілу і споживання. Протягом віків єврей почував себе гостем, чужаком, тимчасовою людиною в країні проживання. За неї він не клав “живота свого”. А коли йому було невигідно, бо він вичерпував свою прибуткову жилу, або його проганяли як шахрая, він тікав в іншу землю, туди, де бачив змогу знову взятися за старе.