... як свідчить послідовність подій у справі заявника, видання наказу про поразку в правах на початковій стадії слугувало б доповненням до кримінального переслідування й засудження на наступній стадії з можливістю подальшого позбавлення правопорушника прав за статтею 29 Карного кодексу, а не просто продовження терміну наказу про поразку в правах. Хоча наказ про поразку в правах у разі виправдального рішення чи припинення кримінального провадження скасували б, відкриття такого провадження прямим та обов’язковим наслідком поразки в правах зовсім не було. І сама така поразка в правах не розглядалася б як складник санкцій, передбачених у норвезькому праві щодо правопорушень, за скоєння яких заявника судово переслідували в межах кримінальної справи...
Що ж до характеру та ступеня суворості заходу, то слід зауважити, що наказ про поразку в правах мав за наслідок заборону впродовж 2 років засновувати нове товариство з обмеженою відповідальністю чи керувати ним, а не загальну заборону брати участь у підприємницькій діяльності. На думку Суду, з огляду на такий характер санкції, справа до «кримінальної» сфери не належала. Хоча наказ про поразку в правах, який підлягав внесенню до спеціального державного реєстру таких заходів, і міг мати значний вплив на репутацію особи та її спроможність займатися професійною діяльністю ..., Суд не вбачає в тому, що загрожувало заявникові, чогось настільки істотного, що давало б підстави класифікувати його як «кримінальне». Той факт, що частина 4 статті 142 передбачала й суворіші санкції, які поширювалися на наявні посади та почесні посади в інших компаніях, цього не міняє.
З урахуванням цих обставин, Суд робить такий самий висновок, як і Верховний суд Норвегії, а саме, що видача наказу про поразку в правах не становить «кримінального» питання відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції.
На додаток можна сказати, що два ті заходи не тільки мали різне призначення — запобігання та стримування шляхом залякування в першому випадку, а в другому ще й покарання, але й відрізнялися суттєвими елементами... Наприклад, для застосування підпункту 1 частини 1 статті 142 Закону про банкрутство в межах першого процесу наявність суб’єктивної вини передумовою не була, тимчасом як вона була умовою встановлення кримінальної відповідальності в межах другого випадку; тоді як вмотивованість санкції в зв’язку з першим випадком умовою була, а в зв’язку з другим — ні.
У світлі викладеного вище Суд доходить висновку, що розпочате стосовно до заявника кримінальне переслідування, яке потім завершилося винесенням високим судом обвинувального вироку від 11 вересня 2002 року й призначенням покарання за злочинне порушення порядку бухгалтерського обліку, не було пов’язане з його «повторним відданням до суду чи покаранням. за правопорушення, за яке він вже був остаточно ... засуджений», що порушувало б частину 1 статті 4 Протоколу № 7.
Див. також B.VІ.1 нижче.
B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
I. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗСЛІДУВАННЯ
1. Обов’язок здійснювати повне й ефективне розслідування
«Кайя проти Туреччини» (Kaya v Turkey), 22729/93,19 лютого 1998 р.
89. ... не було перевірено наявність слідів пороху на руках чи одежі загиблого або чому не було здійснено дактилоскопічне дослідження зброї ... ці прорахунки слід вважати особливо серйозними з огляду на те, що тіло потім передали жителям села, що унеможливило здійснення будь-яких додаткових досліджень, зокрема куль, які залишалися в тілі. Єдиними речовими доказами, зібраними на місці подій для подальших досліджень, були зброя та набої, якими нібито користувався загиблий. Утім, хоч яке значення мала на ту пору ця ініціатива як слідча дія, треба зазначити, що прокурор видав постанову про непідвідомчість, не дочекавшись висновків експертів-балістиків ...
Протокол судово-медичного розтину є єдиним документом, що містить дані про характер, тяжкість та місця кульових поранень, завданих загиблому. Суд поділяє занепокоєність Комісії з приводу неповноти цього протоколу в кількох суттєвих позиціях, зокрема, йому бракує будь-яких висновків щодо фактичної кількості куль, що влучили в загиблого та бодай якоїсь оцінки відстані, з якої зроблено постріли цими кулями. Не можна твердити, ніби формально виконана аутопсія чи її результати, зафіксовані в протоколі, можуть слугувати основою якого-небудь ефективного розслідування «по холодних слідах» або ж справді відповідати навіть мінімальним вимогам до розслідування очевидної справи про правомірне позбавлення життя, оскільки вони залишили без відповіді надто багато вкрай важливих запитань...