174. Як видно з матеріалів справи, центральні державні органи неодноразово вказували на брак підстав для тримання заявника під вартою. Центральні судові та адміністративні органи прямо заявляли аджарській владі, що позбавлення заявника свободи є свавільним актом за національним законодавством та статтею 5 Конвенції. Однак їхні численні нагадування та телефонування з вимогою звільнити заявника залишалися без відповіді...
175. Суд вважає, що тримання особи під вартою упродовж невизначеного і непередбачуваного періоду — тим паче, якщо таке тримання не ґрунтується на конкретному положенні закону або судовому рішенні, — є несумісним із принципом правової визначеності ... та свавільним і суперечить основоположним принципам верховенства права.
176. Отже, оскільки з 29 січня 2001 року заявника утримували під вартою свавільно, Суд визнає порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
c. Подальше провадження в порядку цивільного судочинства
«Рінґвольд проти Норвегії» (Ringvold v Norway), 34964/97, 11 лютого 2003 року.
38. ... Той факт, що акт, який може бути підставою для внесення позову про відшкодування збитків до законодавства про делікти, так само охоплюється суттєвими елементи складу кримінального правопорушення, не може, попри його тяжкість, давати достатні підстави для того, щоб вважати особу, що ніби відповідальна за діяння, розглядуване в зв’язку з справою про делікт, такою, якій «висунуте кримінальне обвинувачення». Так само не дає підстав для такої кваліфікації і той факт, що для встановлення цивільно-правових наслідків такого діяння використовують докази, прийняті в межах розгляду кримінальної справи...
... в той час як звільнення від кримінальної відповідальності треба враховувати в розгляді позову про відшкодування, це не має унеможливлювати встановлення цивільно-правового зобов’язання за виплату відшкодування збитків, що випливає з тих самих фактів, на основі менш суворих критеріїв доведеності.
У цій справі спірна ухвала національного органу про відшкодування збитків, яка була постановлена в окремому від виправдувального вироку рішенні, не стверджує ні прямо, ні по суті, що для притягнення заявника до кримінальної відповідальності за обвинуваченнями, які з нього зняли в виправдувальному вироку, були виконані всі умови... Подальший розгляд цивільного позову не був несумісним з цим виправдувальним вироком і не «скасовував» його.
39. Крім того, мета визначення цивільної відповідальності за виплату відшкодування, на відміну від притягнення до кримінальної відповідальності, насамперед полягала в компенсації шкоди і страждань, завданих потерпілій особі. Суму відшкодування — 75000 норвезьких крон — можна було вважати обґрунтованою, з огляду на заподіяну шкоду. Здається очевидним, що ні ціль присудженого відшкодування, ні його розмір не надавав цьому заходові характеру кримінального покарання за змістом пункту 2 статті 6.
40. Виходячи з цього, Суд не вважає, що позов про відшкодування збитків становив висунення заявникові нового «кримінального обвинувачення» після його виправдання.
41. ... Суд повторює, що результат провадження в кримінальній справі не був вирішальним для розв’язання питання про відшкодування. У цій справі ситуація була протилежною: попри виправдання заявника, була юридично реальна можливість для присудження компенсації. Попри висновок, досягнутий у рамках кримінальної справи проти заявника, справа про відшкодування, отже, не була прямим безпосереднім продовженням першої. У зв’язку з цим її можна чітко відрізнити від тих, . у яких Суд встановив, що відповідне провадження було наслідком і супутньою обставиною кримінального процесу, і що до першого буде застосовним пункт 2 статті 6.
42. Як підсумок, Суд робить висновок, що до провадження, пов’язаного з позовом про відшкодування, до заявника пункт 2 статті 6 не був застосовним і що тому це положення в справі порушено не було.
d. Точність офіційних документів
«Джемалеттін Джанни проти Туреччини» (Сemalettin Canli v Turkey), 22427/04, 18 листопада 2008 року.
40. Суд узяв до уваги ці Положення і відзначає, що в них детально викладено обставини, за яких поліція може зберігати і передавати в інші державні відомства персональні відомості, а також відбитки пальців осіб, обвинувачених і засуджених за вчинення кримінальних злочинів. Для цієї справи особливе значення має те, що ці Положення дозволяють поліції зберігати в своїх архівах інформацію щодо осіб, обвинувачених у серйозних правопорушеннях, зокрема про членство в незаконних організаціях, тобто таке правопорушення, щодо якого заявникові колись висували обвинувачення, але згодом, 1990 року, зняли їх.