57. Такий висновок породжує сумнів щодо невинуватості заявника, попри рішення Конституційного суду, який в результаті застосування процедури ампаро до заявника відновив його право на презумпцію невинуватості. Висловлення підозри щодо невинуватості обвинуваченої особи є прийнятним доти, поки в результаті закриття кримінального провадження не ухвалено рішення про обґрунтованість обвинувачення, але не можна спиратись на правову підставу таких підозр після того, як виправдання набуло остаточного характеру... Це тим більше виявилось у цій справі, де брак цілковитої впевненості у невинуватості заявника стала підставою для міністерства юстиції, щоб відхилити його клопотання про відшкодування збитків, попри наявність рішення Конституційного суду, який відновив його право на презумпцію невинуватості. За цих обставин, доводи міністерства юстиції, які в подальшому були підтверджені національними судовими інстанціями, виявляються несумісними з дотриманням презумпції невинуватості.
58. Окрім того, Європейський суд привертає увагу до факту, що — як це визнав уряд — вирок заявника понад тринадцять років фігурує в судових реєстрах, хоч його остаточно скасував Конституційний суд.
59. Відповідно, було порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.
«Таліадору і Стиліану проти Кіпру» (Taliadorou and Stylianou v Cyprus), 39627/05 and 39631/05, 16 жовтня 2008 року.
26. Суд зауважує, що заявники домоглися відкриття нового провадження в національних судах за їхнім позовом про відшкодування в зв’язку зі скасованим адміністративним рішенням, в якому їх названо відповідальними за катування і наказано звільнити з посад. Адміністративне рішення скасував Верховний суд, окрім іншого, на тій підставі, що воно порушило принцип презумпції невинуватості, закріплений у Конституції і пункті 2 статті 6 Конвенції. Оскільки в другому провадженні йшлося про вимогу щодо відшкодування як засобу правого захисту від акту, що суперечив гарантіям пункту 2 статті 6, то Суд погоджується з відповідними сторонами в тому, що ця норма є застосовною ... Він повторює в цьому зв’язку, що однією з функцій пункту 2 статті 6 є захист репутації виправданої особи від тих заяв або дій, які, відбуваючись після виправдання, можуть змусити сумніватися в його підставах.
27. Суд, однак, зазначає, що Верховний суд не зробив жодного прямого чи непрямого натяку, який би ставив під сумнів невинуватість заявників і їхнє виправдання. Хоча Верховний суд і скасував постанову районного суду про виплату відшкодування моральних збитків, але не пов’язав цієї відміни з якимись підозрами щодо того, ніби заявники були справді винуваті в правопорушеннях, в яких їх виправдано, а натомість рішуче його обґрунтував наявністю причиново-наслідкового зв’язку ...
28. Отже, Суд постановляє, що порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.
3. Неправомірне засудження
«Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії (стаття 50)» (Barberá, Messegué and Jabardo v Spain), 13 червня 1994 року.
16. ... ув’язнення заявників було прямим наслідком судового процесу, який Суд визнав порушенням Конвенції. Крім того, у світлі остаточного рішення Високого суду від 30 жовтня 1993 року ..., не можна припустити, що якби перший судовий розгляд провели відповідно до Конвенції, то його наслідки були б сприятливішими для заявників. У будь-якому разі, вони втратили реальну нагоду захищати себе відповідно до вимог статті 6 ... і тим самим забезпечити сприятливіший результат. Отже, на думку Суду, був чіткий причиново-наслідковий зв’язок між відшкодуванням, на яке претендували заявники, і порушенням Конвенції. Природно, що подальше звільнення і виправдання заявників самі по собі не могли дорівнювати restitutio in integrum або повному відшкодуванню збитків, виниклих внаслідок їхнього ув’язнення ...