18. Що стосується суми, яку вони вимагали в зв’язку з втратою заробітку і можливостей кар’єрного росту, Суд не може погодитися з методом розрахунку, запропонованим заявниками 1993 року, в основі якого лежать іспанські виплати з тимчасової втрати працездатності ..., бо такий метод не має жодного зв’язку з обставинами справи. Попри брак підтверджувальних документів і суперечності в свідченнях заявників щодо їхньої праці до позбавлення волі ... Суд вважає, що він має присудити їм відшкодування відповідно до цих даних на основі цифр, наданих ними 1987 року.
19. Як і встановлений Європейським судом факт порушення Конвенції, рішення іспанських судів, ухвалені після основного рішення, визнавали за заявниками право на якусь міру відшкодування нематеріальних збитків. Проте повністю компенсувати шкоду, тут зазнану, вони не здатні.
20. Оцінюючи суму компенсації за принципом справедливості, відповідно до статті 50 ... й з врахуванням обставин, зазначених вище, Суд присуджує панові Барбера 8000000 песет, панові Мессеґе — 8000000 песет і панові Хабардо — 4000000 песет на покриття шкоди за всіма пунктами вимоги.
«Шиляєв проти Росії» (Shilyayev v Russia), 9647/02, 6 жовтня 2005 року.
19. Заявник скаржився на те, що присуджена 20 липня 2001 року компенсація була недостатньою. Він посилався на статтю 5 Конвенції й статтю 3 Протоколу № 7 до Конвенції ...
20. Суд нагадує, що вказані вище положення передбачають право на відшкодування особам, позбавленим волі через порушення одного з пунктів статті 5 Конвенції ..., а також право на компенсацію за судову помилку, коли заявник був визнаний винним у здійсненні правопорушення остаточним рішенням суду й був підданий відповідному покаранню ... Положення Конвенції, однак, не перешкоджають Договірним Сторонам присуджувати відшкодування залежно від можливості потерпілої особи довести наявність шкоди, заподіяної їй відповідним порушенням; Конвенція також не встановлює яких-небудь певних розмірів компенсації ...
21. Із наданих фактів Суд установив, що національні органи влади визнали судову помилку в кримінальній справі заявника, вирок заявникові від 24 жовтня 1997 року, залишений в силі при касаційному розгляді справи 19 лютого 1998 року, був скасований як незаконний, і заявникові у зв’язку з цим присуджено суму в розмірі 70 тисяч рублів (приблизно 2740 євро) як відшкодування збитків. Це присудження не виглядає довільним або необґрунтованим, оскільки суди двох інстанцій ретельно вивчили всі істотні аспекти становища, в якому опинився заявник, зокрема характер висунутих проти нього обвинувачень, загальну тривалість його тримання під вартою й наслідки цього, і зробили вмотивовані висновки щодо розміру компенсації. Заявник мав повну можливість брати участь у цьому процесі, а розмір відшкодування не видається невідповідним і в перерахунку на національну одиницю.
22. З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що ця частина скарги є явно необґрунтованою за змістом пункту 3 статті 35 Конвенції.
«Матвєєв проти Росії» (Matveyev v Russia), 26601/02, 3 липня 2008 року.
40. ... заявник був засуджений остаточним вироком від 25 вересня 1981 року до двох років позбавлення волі, які він згодом відбув. Ухвалений щодо нього вирок був скасований у порядку нагляду 6 жовтня 1999 року президією Архангельського обласного суду. Керуючись пояснювальною доповіддю до статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції, Суд відзначає, що не є важливим, яка саме процедура була використана національними судами для скасування вироку.
41. Суд також відзначає, що сторони не дійшли згоди щодо того, чи був вирок, винесений заявникові, скасований на підставі «нових чи нововиявлених обставин». Заявник стверджував, що прейскурант № 125 «Тарифи й послуги зв’язку», що послужив підставою для скасування вироку президією Архангельського обласного суду 6 жовтня 1999 року, на момент його засудження не був доступний ні сторонам, ні судам. Уряд це спростовував, заявляючи, що прейскурант не просто був доступний, але й був прямо згаданий Ломоносовським районним судом у вироку від 11 серпня 1981 року.
42. Суд зауважує, що сам заявник посилався на прейскурант № 125 «Тарифи й послуги зв’язку» при розгляді справи Ломоносовським районним судом. Заявник стверджував, що він не міг використовувати поштовий штамп, оскільки, відповідно до прейскуранта, той був недійсним. Районний суд відхилив довід заявника, установивши, що до моменту розкрадання заявник не знав про прейскурант і мав намір незаконно використати поштовий штамп. Звідси випливає, що до моменту розгляду справи зміст прейскуранта був відомий як районному суду, так і заявнику.