Суд дійшов висновку, що німецькі суди в такий спосіб хотіли зазначити, — як, власне, і мусили, коли приймали таке рішення, — що стосовно заявника ще є сильні підозри. І додав, що, хоч вжиті вирази можуть видатися двозначними і незадовільними, проте національні суди по суті обмежилися констатацією наявності «обґрунтованої підозри» в тому, що обвинувачений «учинив правопорушення». На основі доказів, зокрема, свідчень, які пан Лутц давав раніше, у цих рішеннях зазначено «стан підозри», але немає висновків про винуватість. Суд встановив, що тут вони відрізнялися від ґрунтовніших, докладніших рішень, які Суд аналізував у вищезазначеній справі «Мінеллі».
29. Утім у цій справі апеляційний суд обґрунтував своє рішення не присуджувати ніякого відшкодування заявникові, якого обвинувачували в підробці, тим, що «квитанцію заявник підробив», і при цьому докладно перерахував усі ознаки, з яких це випливало.
30. За таких обставин, не можна говорити, що апеляційний суд лише вказав на подальшу наявність серйозних підозр щодо заявника.
31. Мотиви, наведені апеляційним судом, суттю є встановленням вини заявника при тому, що заявник не був «визнаний винним згідно з законом». В їхній основі лежали висновки у справі проти іншої особи, пана Б. Заявник брав участь у цьому провадженні тільки як свідок, не користуючись гарантіями для захисту, які закріплює стаття 6.
32. Тож Суд вважає, що було порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.
3. Відмова, якщо склад злочину суперечить ЄКПЛ
«Вольфмаєр проти Австрії» (Wolfmeyer v Austria), 5263/03, 26 травня 2005 року.
24. Заявник скаржився на статтю 209 Кримінального кодексу і на провадження в кримінальній справі проти нього відповідно до цього положення. Спираючись на статтю 8 Конвенції, взяту окремо і в поєднанні зі статтею 14, він стверджував, «що його право на повагу до його приватного життя було порушене, і що оспорювана норма є дискримінаційною, оскільки гетеро- або лесбійські зв’язки між дорослими або між молодими людьми однієї і тієї ж вікової групи не є караними.
31. Суд ... відзначає, що ні виправдувальний вирок, ухвалений заявникові, ні видана потім постанова про стягнення витрат не містять жодного формулювання про визнання, принаймні в основних рисах, факту порушення права заявника не зазнавати дискримінації в сфері приватного життя на підставі сексуальної орієнтації. А якби навіть і містили, то, на думку Суду, ні той акт, ні другий не передбачали достатнього відшкодування відповідно до вимог його прецедентної практики.
32. У цьому зв’язку критично важливим елементом аналізу Суду в цій справі є те, що порушенням Конвенції є вже чинність статті 209 Кримінального кодексу сама по собі... і, отже, кримінальне судочинство на її підставі.
33. Заявник мав постати перед судом і був засуджений судом першої інстанції. Зважаючи на ці обставини, неможливо собі уявити, як виправдання без будь-якої компенсації за завдану шкоду і з відшкодуванням лише малої частини необхідних витрат на захист могло бути достатньою сатисфакцією... А тим більше, що сам Суд у порівнянних справах присуджував істотні суми відшкодування нематеріальних збитків, звертаючи особливу увагу на той факт, що судовий розгляд, у ході якого оприлюднено найпотаємніші подробиці приватного життя заявників, слід розглядати як глибоко дестабілізуючу подію в їхньому житті...
34. На завершення, Суд вважає, що виправдання заявника без супутнього визнання стверджуваного порушення Конвенції і достатнього задоволення не позбавило заявника статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції.
G. ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ
ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
1. Попереднє ув’язнення
«Асенов проти Болгарії» (Assenov v Bulgaria), 24760/94, 28 жовтня 1998 року.
155. Суд нагадує, що у двох випадках при розгляді судом питання про законність ув’язнення пана Асенова у звільненні йому відмовлено на тій підставі, що він був обвинувачений у вчиненні низки тяжких правопорушень і його злочинна діяльність мала характер постійної, внаслідок чого була небезпека, що він у разі звільнення вчинятиме нові правопорушення...
156. ... За таких обставин, Суд вважає, що стурбованість національних органів влади з приводу того, що заявник повторно вчинятиме правопорушення в разі його звільнення, не були необґрунтованими.