5. Припровадження до судді
а. Значення терміну «суддя»
«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.
49. ... Перш ніж говорити, що «посадова особа» здійснює «судову владу» за змістом [пункту 3 статті 5] ..., вона має задовольняти певні умови, що забезпечують затриманій особі захист від довільного і необґрунтованого позбавлення свободи ...
Отож «посадова особа» повинна бути незалежною від виконавчої влади та сторін. У зв’язку з цим істотними є формальні ознаки об’єктивності на момент прийняття рішення про затримання: якщо на той час видається, що «посадова особа» може згодом вступити в подальше кримінальне переслідування від імені органу обвинувачення, то незалежність і неупередженість такої особи можуть сприйматися як такі, що викликають сумнів. ... «Посадова особа» має заслухати особу, припроваджену до нього, особисто та перевірити з застосуванням правових критеріїв, чи обґрунтоване її тримання під вартою, чи ні. Якщо обґрунтованість не буде встановлена у такий спосіб, то ця «посадова особа» повинна мати повноваження видати обов’язкову для виконання постанову про звільнення затриманого ...
50. ... Після її арешту 24 жовтня 1995 року заявниця була припроваджена до слідчого, який не мав повноважень приймати правомірні рішення щодо її тримання під вартою і не був процесуально незалежним від прокурора. Крім того, не було ніяких юридичних перешкод для того, щоб він виступав як обвинувач на судовому процесі проти заявниці. ... Отже, слідчого не можна було вважати за «посадову особу, якій закон надає право здійснювати судову владу» за змістом пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявницю не заслухав прокурор. У будь-якому випадку прокурор, який міг згодом діяти як сторона кримінального провадження проти пані Ніколової ..., не був достатньо незалежним і безстороннім за змістом пункту 3 статті 5…
«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.
62. ... Суд вважає, що, коли слідчий суддя ухвалив рішення про арешт заявника та його взяття під варту, видається, що, якби його справу було передано для судового розгляду в окружний суд, то слідчий суддя, який видав постанову про його тримання під вартою до суду, мав би «право вступити в подальше кримінальне провадження як представник органу обвинувачення». .
64. Отже, на тій підставі, що заявник не постав перед «посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу», Суд вважає, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
b. Строк, який розглядається
i. Надмірний
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84,11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.
59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitôt», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 ... («reasonable time»/«délai reisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«à bref délai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 ...
62. Як зазначено вище ..., межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме — чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом ..., виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 ... Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, ... означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …
«Костер проти Нідерландів» (Koster v Netherlands), 12843/87, 28 листопада 1991 року.