46. В цій справі Суд зауважив, що заявник не був ув’язнений в ізольованій камері і одночасно був позбавлений всіх контактів. Справді, під час його затримання він був позбавлений можливості контактувати із зовнішнім світом, але він міг контактувати із співробітниками, які працювали в приміщенні, де його утримували, та значною мірою з іншими затриманими особами. Також, оскільки не було будь-яких допитів заявника, таке затримання фактично стало пролонгованим очікуванням моменту, коли він мав би постати перед суддями. Цей період очікування не був надміру тривалим, щоб його вважати таким, що він вплинув на стан заявника.
47. Відповідно до цього Суд вважає, що позбавлення волі заявника на етапі затримання саме по собі не сягало того мінімального рівня суворості, який необхідний, щоб встановити факт нелюдського або принизливого поводження за змістом статті 3. Відповідно, не було порушення положень цієї статті.
III. ПОПЕРЕДНЄ УВ’ЯЗНЕННЯ
1. Правова база
«Єчюс проти Литви» (Ječius v Lithuania), 34578/97, 31 липня 2000 року.
62. ... Суд нагадує, що практика тримання особи під вартою без конкретних правових підстав через брак чітких положень, які регулюють становище затриманого, внаслідок чого особа може бути позбавлена свободи на необмежений строк без судової постанови, є несумісним з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, які є сполучною ланкою між Конвенцією та принципом верховенства права...
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006.
151. Представники уряду послалися на кілька статей Кримінально-процесуального кодексу, що, на їхню думку, становлять правову основу для подальшого тримання заявника під вартою після закінчення терміну дій ордеру на його тримання під вартою від 23 липня 2005 року...
152. Проаналізувавши ці статті, Суд зауважує, що жодна з них не передбачає підстав для тримання заявника під вартою без ордера на арешт. Навіть більше, коли припустити, що якісь з положень, на які посилається уряд, таки передбачали таке тримання під вартою, то вони б суперечили статті 25 Конституції, яка чітко проголошує, що тримання під вартою допускається тільки на підставі ордера і що воно не може тривати понад 30 днів. Це підтверджується й положеннями статті 177 Кримінально-процесуального кодексу. ... яка дублює положення статті 25 Конституції, встановлюючи, що попереднє ув’язнення може застосовуватися лише на підставі розпорядження суду.
153. Як випливає зі сказаного вище, тримання заявника під вартою після закінчення терміну чинності ордера на його арешт 23 липня 2005 року не спиралось на правові положення.
«Гусінський проти Росії» (Gusinskiy v Russia), 70276/01, 19 травня 2004 року.
66. Щодо питання про амністію, то Суд знову нагадує, що «законність» тримання під вартою означає насамперед її відповідність положенням національного права...
67. Уряд погоджувався, що, на підставі Постанови про амністію, слідчий мав припинити розгляд кримінальної справи проти заявника, щойно він дізнався про факт його нагородження орденом Дружби народів. І хоча уряд стверджував, що слідчий уперше дізнався про це 16 червня 2000 року, він не заперечував, що той самий слідчий власноруч вписав інформацію про нагороду до протоколів допитів від 2 листопада 1999 року й 14 червня 2000 року. Отже, Суд доходить висновку, що станом на 13 червня 2000 року органи влади знали або повинні були знати, що кримінальна справа проти заявника мала бути припинена.
68. Суд поділяє думку заявника, що було б нерозумним тлумачити Постанову про амністію як таку, що дозволяє запобіжне ув’язнення осіб, кримінальні справи проти яких мають бути припинені. Отже, було порушення національного законодавства.
69. Відповідно, допущено порушення статті 5 Конвенції.
2. Обґрунтування
a. Обов’язок розглянути наявність потреби
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
35. Національні судові органи мають передусім забезпечувати, щоб у кожному конкретному випадку строк попереднього ув’язнення обвинувачуваного не перевищував розумних меж. Із цією метою вони повинні зважити на всі обставини, що свідчать за і проти наявності справжнього суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це в рішеннях з клопотань про звільнення.