b. Відсутність вимоги щодо чітких доказів злочину
«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15
Див. II.2 вище.
c. Обов’язковість наведення конкретних мотивів
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
143. Суд відзначає, що в цій справі суди першої та другої інстанцій, ухвалюючи рішення про тримання заявника під вартою й продовження строку останнього, посилалися на відповідну норму закону, не вказуючи підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини. Вони також не намагалися спростовувати доводи захисту заявників...
144. ... Суд вважає, що підстави, на які посилаються у своїх рішеннях щодо попереднього ув’язнення заявника і продовження його терміну Буюканський (Buiucani) районний суд і Кишинівський апеляційний суд, не є «відповідними і достатніми».
145. Отож в цьому випадку було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
80. Суд також зауважує, що в рішеннях про продовження строку тримання заявниці під вартою не були враховані належним чином її особисті обставини. У більшості рішень національні суди використовували одні й ті ж самі узагальнені форми та шаблонні формулювання. Рішення районного суду від 19 липня й 2 серпня 2005 року не містили якогось обґрунтування потреби продовжити термін тримання заявниці під вартою. У них тільки зазначено, що «заявниця повинна залишатися під вартою». Ще більш вражає те, що на той час заявниця вже рік перебувала під вартою, розслідування завершили, а справу передали до суду.
«Гюсеїн Есен проти Туреччини» (Hüseyin Esen v Turkey), 49048/99, 8 серпня 2006 р.
77. Подібним чином, в очах Суду, якщо «стан доказів» можна вважати таким, що вказує на наявність серйозних ознак вини та якщо загалом такі обставини можуть бути важливими обвинувальними факторами, однак самі по собі не можуть бути достатніми, щоб виправдати продовження оскаржуваного позбавлення свободи впродовж такого тривалого періоду...
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
65. ... Заявник перебував під вартою до і під час судового розгляду загалом один рік, вісім місяців і 15 днів. За цей час суди розглядали клопотання заявника про звільнення принаймні десять разів і кожного разу відмовляли в їхньому задоволенні через серйозність обвинувачень та ймовірність його втечі, перешкоджання відправленню правосуддя і чинення тиску на свідків. Однак у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами. Суд також зауважує, що мотивування судів з плином часу не зазнало жодної еволюції, яка б відбивала зміну ситуації та наслідки перевірки того, чи ці підстави залишалися в силі на пізнішій стадії судового розгляду. Окрім того, від 7 вересня 2001 року у рішеннях про продовження терміну тримання заявника під вартою вже немає вказівок на будь-які строки, що наводить на думку про те, що він залишатиметься під вартою до кінця судового розгляду.
66. Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув’язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це не звільняє суддів від обов’язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку, зокрема, у рішеннях, прийнятих на пізніших етапах. Він повторює, що в тому разі, коли могли бути обставини, які обґрунтовували б тримання особи під вартою, але вони не були згадані у рішеннях внутрішніх судів, в завдання Суду не входить їх встановлювати і заміщати національні органи влади, які ухвалювали постанови про тримання заявника під вартою...
67. Тому Суд вважає, що органи влади не змогли навести відповідних і достатніх підстав, щоб обґрунтувати продовження терміну попереднього ув’язнення заявника до одного року, восьми місяців і 15 днів.
d. Недостатність посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
74. Перевіряючи законність і обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, і районний, і обласний суди незмінно посилалися на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі. ... Це особливо важливо в таких справах, як ця, в якій правова кваліфікація фактів, а отже, й покарання, що загрожувало заявниці, була дана обвинуваченням без судового дослідження питання про те, чи підкріплюють зібрані докази обґрунтовану підозру в тому, що заявниця вчинила інкримінований злочин ...