17. Збирання доказів на підтримку обвинувачення може зачіпати чимало прав за Європейською конвенцією. Зокрема, заборона катувань та нелюдського поводження унеможливлює застосування певних методів допиту, а прагнення здобувати добровільні зізнання так само унеможливлює як застосування кримінальних санкцій, використовуваних з метою примусити особу давати свідчення проти себе, так і — за окремих обставин — провокацію на вчинення кримінальних правопорушень або підбурювання до правопорушення. Якщо за певних обставин докази можуть бути отримані шляхом обшуку чи медичного обстеження всупереч волі відповідної особи, то певні гаранті також мають бути забезпечені. Ще й більше, навіть коли докази й були здобуті з порушенням права на повагу до особистого життя, основним при розгляді питання про їхню прийнятність буде те, як це вплинуло на справедливий характер провадження в цілому.
18. Ця остання характеристика — про справедливий характер — буде інформацією про оцінку багатьох сторін розгляду справи в першій та, якщо до цього доходить, апеляційній інстанції. Хоч є конкретні стандарти щодо таких питань, як достатність часу для підготування до захисту в суді, виклик та перехресний допит свідків, Європейський суд, як свідчить його прецедентна практика, занепокоєний наслідками, що спричинені їхнім недотриманням в кожному конкретному випадку. Однак при здійсненні такого аналізу Суд користується перевагою ретроспективності, тоді як суд, в якому ще триває провадження, може й не настільки розважливо оцінювати преюдиціальність якоїсь із ухвал.
19. Справедливості не можна досягнути там, де обвинувачення і захист в кримінальному провадженні перебувають в нерівному становищі. Таку процесуальну нерівність можна визнати, наприклад, тоді, коли свідчення експертів є насправді не нейтральними, а обвинувальними, коли захист позбавлено повного доступу до матеріалів судової справи, коли сторона обвинувачення може звертатись із поданнями в першу чи апеляційну інстанції, а захист не може їх опротестувати.
20. В кожному судовому переслідуванні презумпція невинуватості покладає тягар доказування на обвинувачення: це означає, що обвинуваченого не можна змушувати свідчити проти себе і що обвинувальний вирок має спиратися на докази. Водночас, за умови існування певних гарантій, немає абсолютної потреби заперечувати можливість робити припущення на підставі окремих фактів справи або спрямованої обвинуваченому вимоги пояснити якусь конкретну обставину. Однак презумпція невинуватості має виражатись і в заявах офіційних осіб, які виступають в ході судового процесу, і в діях судді в ході судового розгляду, і в ставленні до особи після винесення виправдального вироку чи припинення провадження у справі.
21. Суттєвою характеристикою будь-якого судового процесу є незалежність і безсторонність суду. У зв’язку з чим постає питання про шляхи захисту суддів від неналежного на них впливу, а також про обставини, за яких може виникати справжня упередженість з їхнього боку або, найчастіше, достатньо обґрунтовані підозри в її потенційній наявності — можливо, внаслідок їхньої причетності до провадження на попередніх стадіях, зв’язків із органом обвинувачення чи потерпілим, та впливом висвітлення в ЗМІ.
22. Чільне місце серед цих різних стандартів, що визначають хід судочинства в кримінальних справах з метою забезпечити його справедливість, займає дуже важливий критерій Європейської конвенції, який передбачає розгляд справи особи впродовж розумного строку. Це зобов’язання — а насправді його значною мірою порушують — поширюється на розгляд справи як у першій інстанції, так і на різних апеляційних рівнях. Оскільки обставини справ обов’язково відрізнятимуться, межі «розумного» строку чітко не визначено, проте, хоча тривалість деяких проваджень і можна пов’язати зі складністю справ, інертність при їхньому розгляді чи затримки внаслідок нестачі ресурсів не є прийнятним поясненням.
23. Усі ці питання представлено в різних витягах з рішень та ухвал Європейського суду та колишньої Європейської комісії. Витяги були підібрані для того, щоб проілюструвати приклади багатогранності вимог Європейської конвенції щодо кола питань, які мають значення для кримінального судочинства. Через брак місця обсяг витягів при доборі довелося обмежувати, внаслідок чого опущено посилання на прецеденти, частини речень, ба навіть цілі пункти, проте спосіб, в який це зроблено, сподіваємося, дає уявлення про найважливіші мотиви та конкретний контекст ухвалених рішень і водночас не подає в хибному світлі позицію Європейського суду або колишньої Європейської комісії.