56. Заявник у цій справі, який є політиком, внаслідок того, що в остаточному рішенні його визнано «люстраційним ошуканцем», втратив свій парламентський мандат та можливість висувати свою кандидатуру на виборах упродовж подальших 10 років. У цьому зв’язку Суд ще раз повторює, що мета люстраційного провадження — не запобігати колишнім співробітникам секретних служб комуністичної епохи в отриманні роботи в державних установах чи інших галузях діяльності, важливих для національної безпеки держави, оскільки зізнання в такій співпраці — так звана «ствердна заява» — не тягло за собою якихось негативних наслідків, але покарати тих, хто знехтував обов’язок публічно повідомити про свою колишню співпрацю з цими службами.
57. Суд вважає, що передбачену Законом про люстрацію санкцію, з огляду на її характер і тривалість, треба розглядати як таку, що завдала заявникові шкоди та мала для нього серйозні наслідки.
58. Зваживши різні аспекти справи, Суд відзначає переважання в ній тих, що мають кримінальний підтекст. За таких обставин Суд робить висновок, що обвинувачення, висунуті проти заявника з огляду на характер правопорушення, якщо при цьому брати до уваги й характер та суворість санкцій, становили собою кримінальні обвинувачення за змістом статті 6 Конвенції.
«Доґмох проти Німеччини» (Dogmoch v Germany) (ріш.), 26315/03, 8 вересня 2006 р.
Звертаючись до цієї справи, Суд відзначає, що наказ про накладення арешту на майно (attachment order) кримінальний суд видав у рамках кримінального розслідування справи С. і К., а також двох інших осіб, що, як вважалось, були їхніми спільниками. Проте у рішенні Окружного суду від 8 травня 2000 р. і рішенні Регіонального суду від 16 червня 2000 р. заявника чітко визначено як особу, яку обвинувачують у вчиненні кримінального злочину.
Залишається визначити, чи стосувалися оспорювані рішення «розв’язання питання» про будь-яке з таких обвинувачень. Раніше Суд у зв’язку з цим зважав на те, чи метою такого заходу було засудження або виправдання заявника, а також на те, чи мав оспорюваний захід наслідки для реєстру приводів і судимостей заявника... З погляду Суду, ці міркування доречні й вони застосовні також у цій справі.
Суд зазначає, що наказ про накладення арешту на майно був тимчасовим заходом, застосованим у зв’язку з кримінальним розслідуванням і спрямованим головно на забезпечення позовів, які пізніше могли заявити потерпілі треті особи. Якщо ж таких позовів заявлено не було б, то наказ, окрім іншого, міг надалі забезпечити можливість конфіскації майна. Проте рішення про таку конфіскацію належало б ухвалювати в межах окремого провадження після засудження в кримінальному порядку. Якихось ознак того, що наказ про накладення арешту на майно сам по собі якось вплинув на реєстр приводів і судимостей заявника, немає. За таких обставин Суд вважає, що оспорювані рішення як такі не можна розглядати як «розв’язання питання про кримінальні обвинувачення», висунуті проти заявника, за змістом пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції.
«Юссіла проти Фінляндії» (Jussila v Finland) [GC], 73053/01, 23 листопада 2006р.
29. Ця справа стосується провадження, за результатами якого заявника визнано з огляду на неточності в його податкових деклараціях зобов’язаним сплатити ПДВ та ще 10 відсотків пені...
30. В усталеній практиці Суду сформульовано три критерії, які слід брати до уваги, аналізуючи застосовність кримінального аспекту. Ці критерії, які інколи називають «енґелівськими», востаннє підтверджено у рішенні Великої палати в справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. the United Kingdom)...
32. Суд розглянув, чи в його практиці немає чогось, що свідчило б про інший підхід до фіскальних або податкових справ...
33. У рішенні в справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (№34619/97...) Суд. прямо застосував наведені вище енґелівські критерії. При тому, що було зроблено посилання на суворість фактично призначеного та теоретично можливого покарання (розмір пені сягав 161261 шведських крон (SEK), тобто EUR 17284, і не було більшого розміру пені, аніж в цій справі), але вони були лише окремою, додатковою підставою для кримінальної кваліфікації правопорушення, висновок про яку вже зробили після аналізу характеру правопорушення...