— Пане Рігу, — сказала вона, — ти звелів себе розбудити.
Тон цього голосу, поза жінки, весь її боязкий вигляд, коли, виконуючи відданий їй наказ, вона все ж могла чекати нагінки за свою слухняність, — свідчила про глибоку самозреченість цієї нещасної істоти і про ту прив'язаність, яку вона відчувала до свого спритного тирана.
— Гаразд! — вигукнув Рігу.
— Чи треба будити Анет? — спитала вона.
— Ні, нехай спить! Вона була на ногах усю ніч! — сказав він серйозно.
Людина ця завжди бувала серйозною, навіть коли дозволяла собі жарт. Анет насправді потай відчиняла двері Сібіле, Фуршонові й Катрін Тонсар, які заходили в різний час, між одинадцятою й першою годиною ночі.
Через десять хвилин Рігу, одягнутий старанніше, ніж звичайно, зійшов униз і кинув дружині коротке: «Добридень, моя старенька!», що більше ощасливило її, ніж коли б вона побачила генерала де-Монкорне в своїх ногах.
— Жан, — сказав Рігу колишньому послушникові,— не виходь з дому, не давай мене обкрадати, ти на цьому втратиш більше, ніж я!
Саме так, перемішуючи ласку з грубим окриком, надію з одповіддю, цей вмілий егоїст створив собі трьох рабів, таких же вірних і відданих, як собаки.
Рігу, знову обравши так званий верхній шлях, щоб не їхати повз Хрестовий пагорб, приїхав на суланжський майдан до восьмої ранку.
В той момент, як він намотував віжки на найближчий до дверцят з трьома східцями стовпчик, віконниця відчинилась. У вікні з'явилося побите віспою обличчя Судрі, якому пара маленьких, чорненьких очиць надавала лукавого виразу.
— Почнімо з того, що заморимо черв'ячка, бо ми снідатимемо в Віль-о-Фе не раніше як о першій.
Він тихенько гукнув таку ж молоденьку й гарненьку, як і в Рігу, служницю, яка безшумно зійшла вниз, і якій він наказав подати шматок шинки й хліба; далі він сам пішов по вино в льох.
Рігу в тисячний раз розглядав цю їдальню з дубовим паркетом і різьбленою стелею, встановлену гарними фарбованими шафами, оздоблену по лікоть деревом і прикрашену чудесним каміном та розкішним стінним годинником з обстановки мадмуазель Лагер. Спинки лакованих і пофарбованих в білий колір стільців мали форму ліри, сидіння були з зеленого сап'яну, прибитого золотими цвяшками. Масивний стіл червоного дерева був накритий зеленою картатою клейонкою з зеленою облямівкою. Паркет угорського малюнку, старанно натертий Урбеном, доводив, якої старанності вміють добиватися від прислуги колишні покоївки.
— Ет! все це занадто дороге, — сказав собі ще раз Рігу. — У моїй їдальні так само смачно їсти, як і тут, а я ще маю процент з грошей, які довелося б витратити на ці непотрібні розкоші.— Де ж пані Судрі? — спитав він суланжського мера, що з'явився, озброєний солідною на вигляд пляшкою.
— Вона спить.
— А ви вже більше не порушуєте її спокою, — сказав Рігу.
Колишній жандарм підморгнув з грайливим виглядом і вказав на шинку, яку в цей момент подавала гарненька служниця Жанет,
— Вас будить отакий ласий шматочок, — сказав мер. — Виготовлена вдома! Тільки вчора почата…
— Такої штучки я, куме, у вас ще не бачив. Де ви її виловили? — сказав на вухо Судрі колишній бенедиктинець.
— Вона, як шинка, — відповів, знову підморгуючи, жандарм, — вона в мене з тиждень.
Жанет, ще в нічному чепчику, коротенькій спідничці, у туфлях на босу ногу, в обтягнутому ліфі з бретелями за селянською модою, поверх якого вона накинула перехрещену на грудях фулярову хустку, що не цілком прикривала її молоді й свіжі принади, — здавалася не менш апетитною, ніж шинка, вихвалювана Судрі. Маленька, пухкенька, вона дозволяла бачити спущені вниз голі, вкриті рожевими жилками руки, на кінці яких великі кисті в ямочках і з короткими пальчиками, вужчими до кінця, свідчили про квітуче здоров'я. Це була справжня бургундочка, темноруса, червонолиця, біла на скронях, шийці й вухах; каштанове волосся, трохи розкосі в куточках очі, відкриті ніздрі, хтивий рот, вкриті легким пушком щоки, — усе це доповнювалось загальною жвавістю, яку зменшувала скромна і обманлива манера поводитися, що робила з неї взірець служниці-пронози.
— Слово честі, Жанет нагадує шинку, — сказав Рігу. — Якби в мене не було Анет, я б не відмовився від Жанет.
— Одна варта іншої,— сказав колишній жандарм. — Ваша Анет така білява, ніжна, гарна… А як пані Рігу?.. Вона ще спить?.. — раптом спитав він, щоб дати зрозуміти Рігу, що й він розуміє жарт.
— Вона прокидається з нашим півнем, — відповів Рігу, — але лягає з курми. Я ж засиджуюсь за «Констітюсіонелем». Ні ввечері, ні вранці дружина не заважає мені спати; вона анізащо на світі не увійде до мене…