У французькій літературі 20-х рр. XIX ст. відбувалися знаменні процеси. Пануюча протягом двох минулих століть літературна школа класицизму з її тяжінням до тем античності та біблійних сюжетів, доходила вже свого останнього слова. В час найглибших національних потрясінь французам набридло бачити на сцені лише героїв далекої античності та читати про них у книжках. Багато в чому застарів художній метод класицистів — встановлені ним умовності й правила, застаріла і їхня салонно-аристократична літературна мова. Боротьбу проти естетики класицизму розпочали її противники — нерозшарований іще письменницький загал, що складався з романтичної школи, очолюваної Віктором Гюго, яка досить гучно заявляла про себе, і з деяких письменників реалістичного (але поки що не відокремленого від впливу романтизму) напряму, серед яких були Бальзак, Стендаль, Меріме, Беранже.
Реалістичне бачення світу складалось у Бальзака головним чином під впливом бурхливих політичних подій, які відбувались на його очах. В пам'яті ще не стерлися часи Великої французької революції, а сам він був сучасником Першої імперії, першої Реставрації, періоду «Ста днів», другої Реставрації та Липневої монархії. Усе це збагачувало його тверезим розумінням законів суспільної боротьби і допомагало формуванню політичних поглядів. Опануванням реалістичної манери письма він завдячував певною мірою і впливу Вальтера Скотта, слава якого гриміла тоді на всю Європу. Але ще більшу роль відіграли тут власні уподобання письменника: Його прагнення зображувати правду життя, вміння сягнути в глибину зображуваних подій і, зрештою, його гостра спостережливість, яка дозволяла безпомилково визначати соціальний стан, рід занять, заробіток, характер людей, які йому зустрічались.
У 1829 р. Бальзак написав свій перший справжній роман «Шуани, або Бретань у 1799 році». Та це поки що роман історичний. А з 1830 р. молодий письменник цілком піддасться своїй основній літературній праці — створенню романів та повістей із життя сучасного йому французького суспільства, в яких немає вже місця літературщині, що поступилась місцем зображенню дійсності, такій багатій на яскраві драматичні події. Зображення сучасності з усією складністю властивих їй форм суспільної боротьби зробило Бальзака одним із найвидатніших художників-реалістів.
Бальзак вітав Липневу революцію 1830 р., яка повалила Реставрацію. Він бачив, що революцію здійснив сам трудовий народ, робітники і ремісники, які так сподівалися, що прийде кінець їх злиденній долі. Але їхні надії не справдились. До влади прийшла верхівка великої буржуазії, так звана фінансова аристократія — банкіри, біржовики й інші грошові верховоди, які безсоромно грабували національні багатства й казну. В своїй зовнішній та внутрішній політиці буржуазна Липнева монархія відразу ж узяла реакційний курс. І Бальзак починає переоцінювати свої погляди 20-х рр. Буржуазії, до якої письменник ставився досі з симпатією, він протиставить дворянську аристократію, яку тепер вважає носителькою більш високої духовної культури. Близько 1832 р. Бальзак стає легітимістом, тобто прихильником абсолютної монархії, що спирається на дворянство і католицьку церкву. Поворот, здавалося б, дуже різкий, але нові погляди письменника такі своєрідні, так пройняті демократичними тенденціями і повагою до діяльності Наполеона І, що ортодоксальні легітимісти не визнають Бальзака за «свого».
Нова позиція письменника визначила його негативне ставлення до буржуазних порядків, буржуазного способу життя і до самих представників цього класу (за винятком торговельної та промислової буржуазії). Перед Бальзаком постало грандіозне завдання всебічно відтворити в літературі сучасне суспільство. Столиця, провінція, село, маєток, різні суспільні прошарки, професії: юрист, торговець, лихвар, священик, лікар, письменник, журналіст, актриса, злочинець — усе це він має показати в своїх романах. Дух захоплювало від таких творчих планів. Та Бальзак наполегливий, і на статуетці свого улюбленого героя Наполеона пише: «Те, що він завоював шпагою, я завоюю пером». Але на відміну від Наполеона, у війнах якого загинуло безліч людей, Бальзак в своєму грандіозному задумі, в багатотомній «Людській комедії», створив свого роду нове людство. «Персонажі Бальзака, які до нього не існували, — писав Мопассан, — здавалось, вийшли з його книг і вступили в життя, бо він створив повну ілюзію реальних людей, пристрастей і подій».