Такі кардинальні перетворення, як те, яке я щойно показав, стосуються не лише розмірів родини й рівня дитячої смертності. Ті самі зміни відбуваються майже в усіх аспектах людського життя. На графіках, що показують рівень доходу, туризму, демократії, доступу до освіти, охорони здоров’я чи електроенергії, ми бачимо ту саму історію: колишнього розподілу на два табори більше не існує. Сьогодні більшість людей перебуває посередині. Немає ніякого розриву між заходом і рештою, між розвиненими й тими, що розвиваються, між багатими й бідними. Нам усім доведеться припинити послуговуватися простими парами категорій, до яких ми звикли.
Моїми студентами завжди були люди ідейні, добре обізнані в глобальних процесах — ті, що хотіли змінити світ на краще. Та мене вразило їхнє невігластво, що стосувалося базових фактів про світ. Мене шокувало те, що вони досі поділяли світ на дві групи — «нас» і «їх». Мене приголомшило те, що студенти й дотепер говорили, буцімто «вони» не зможуть жити, як «ми». Як узагалі могло статися так, що у їхніх головах жило бачення світу тридцятирічної давнини?
Того жовтневого вечора 1995 року я їхав додому на велосипеді під дощем. Мої пальці заклякли від холоду, але всередині мене палав вогонь. Мій план спрацював. Завдяки фактичним даним, які я приніс на заняття, мені вдалося довести студентам, що світ не розділяється на дві частини. Нарешті мені вдалося визначити їхню хибну концепцію. Тепер я відчував потребу вести боротьбу далі. Я розумів, що потрібно чіткіше подавати інформацію. Це допоможе мені переконливіше показувати людям, що їхні думки були нічим іншим, як безпідставними відчуттями. Цим я зможу розвіяти їхні ілюзії, що вони щось знають, у той час як насправді вони лише так відчували.
Двадцять років по тому я сидів у розкішній копенгагенській телестудії. «Розділений» світ став на 20 років старшим, на 20 років застарілішим. Ми були в прямому ефірі, і журналіст нахилив голову і промовив до мене:
— Ми і досі спостерігаємо за величезною різницею між невеликим багатим світом, здебільшого світом старого заходу, і рештою світу.
— Але ви дуже помиляєтеся, — відповів я.
І знову я пояснював, що такої окремої групи «бідних країн, що розвиваються» вже давно не існує. Немає ніякого розриву. Сьогодні більшість людей, 75 %, живе у країнах із середнім рівнем доходу. Не в бідних, не в багатих, а десь посередині. І вони починають жити мотивованим розсудливим життям. На одному кінці шкали все ще залишаються країни, де значна частка людей живе у крайній і неприйнятній бідності, а на іншому перебуває багатий світ (Північна Америка та Європа та декілька інших країн, таких як Японія, Південна Корея та Сінгапур). Але переважна кількість уже опинилася посередині.
— І на чому ґрунтуються ці ваші знання? — вів далі журналіст, вочевидь намагаючись спровокувати мене.
І йому вдалося. Я не зміг стримати роздратування, що відобразилося на моєму голосі та словах:
— Я користуюся звичайною статистикою, яку надає Всесвітній банк і ООН. Не існує ніяких протиріч. Це факти, тож дискутувати буде недоречно. Я маю рацію, а ви — ні.
Якщо порахувати, то я борюся із хибною концепцією про розділений світ уже понад 20 років. Коли знову з нею стикаюся, уже не дивуюся. Бачення моїх студентів не було в цьому сенсі особливим. Данський журналіст теж не вирізнявся. Здебільшого люди мислять так само. Якщо ви скептично ставитеся до мого твердження, це добре. Завжди вимагайте доказів таких тверджень. І ось мій доказ у вигляді пастки хибної концепції розділення світу.
По-перше, ми попросили людей розповісти, як саме вони уявляють життя у так званих країнах із низьким рівнем доходу, поставивши декілька запитань із того тесту, який ви бачили на початку.
Який відсоток дівчат сьогодні закінчує початкову школу в країнах із низьким рівнем доходу?
А. 20 %.
Б. 40 %.
В. 60 %.
У середньому 7 % респондентів вибрали правильну відповідь: 60 %. (Пригадайте, у зоопарку 33 % шимпанзе вибрали б правильну відповідь). Більшість людей «здогадалася», що це лише 20 %. У світі дуже мало країн — це такі виняткові місця, як Афганістан чи Південний Судан, — де закінчити початкову школу можуть до 20 % дівчат. Ба більше, у цих країнах мешкає менш ніж 2 % усіх дівчат світу.