Дослідники зібрали всі дані з початку епідемії та на їх основі розрахували очікувану кількість нових випадків на день до кінця жовтня. Спершу було видно, що кількість випадків збільшувалася не лінійно — 1, 2, 3, 4, 5, — а кожного наступного дня чисельність хворих подвоювалася: 1, 2, 4, 8, 16. Перш ніж померти, кожен хворий заражав у середньому принаймні ще двох людей. Як наслідок — кількість нових випадків на день подвоювалася кожні три тижні. Графік показував, наскільки розповсюдиться спалах, якщо темпи зараження залишаться такі самі. Подвоєння — це страшно! Уперше з ефектом подвоєння я зіткнувся у школі. Є індійська легенда, за якою бог Кришна попросив покласти одне рисове зернятко на першу клітинку шахової дошки, два — на другу, чотири — на третю, потім вісім — і так далі, подвоюючи кількість зернинок на кожній наступній. Коли черга дійшла останньої, він мав 18 446 744 073 709 551 615 зерен рису: цієї кількості було б достатньо, щоб укрити всю Індію рисовим шаром завтовшки 75 см. Усе, що подвоюється, зростає набагато швидше, ніж це здається з першого погляду. Отже, я знав, що ситуація в Західній Африці швидко стане неконтрольованою. У Ліберії виник ризик набагато гіршої катастрофи, ніж громадянська війна, яка нещодавно закінчилася. І ця катастрофа погрожувала розійтися світом. На відміну від малярії, вірус Ебола здатен розповсюджуватися дуже швидко в будь-якому кліматі. Здатен «подорожувати» літаками, «перетинати» кордони й океани, утримуючись в тілах інфікованих пасажирів, які про нього поки що навіть гадки не мають. Для цієї хвороби немає ефективного лікування.
Люди вмирали на вулицях. Протягом дев’яти тижнів (час, за який відбувається три подвоєння) ситуація стане у вісім раз відчайдушнішою. Кожна тритижнева затримка у вирішенні проблеми означатиме подвоєння кількості хворих і подвоєння потрібних для боротьби ресурсів. Епідемію потрібно було зупинити за тиждень.
У нашому офісі Gapminder ми негайно змінили пріоритети й почали вивчати інформацію та робити відео на її основі, щоб пояснити терміновість ситуації. 20 жовтня я скасував усі свої домовленості на найближчі три місяці і сів на літак до Ліберії, де, як сподівався, мій двадцятилітній досвід вивчення епідемій у сільській місцевості Африки на південь від Сахари стане мені й людству у пригоді. Я провів там три місяці, вперше пропустивши Різдво та Новий рік, які зазвичай святкував із родиною. Як і решті світу, мені потрібно було занадто багато часу, щоб зрозуміти обсяги й терміновість загрози. Я припускав, що збільшення захворюваності відбувається лінійно, але дані одразу показали, що випадки подвоюються. Коли я це зрозумів, то почав діяти. Але хотілося б, щоб мені це вдалося раніше і швидше.
У наші дні фразу «самодостатнє життєзабезпечення» я чув чи не на всіх конференціях, куди мене запрошували. Однією з найважливіших змінних у рівнянні самодостатнього життєзабезпечення є населення планети. Там ще є такий собі певний ліміт кількості людей на Землі. Правильно? Тому коли я почав тестувати свою аудиторію на цих конференціях із питань життєзабезпечення, то думав, що люди знатимуть основні факти про глобальне зростання населення. Нечасто мені доводилося так помилятися.
Ось ми дісталися третього інстинкту, інстинкту прямої лінії, а також до третьої й останньої мегахибної концепції — ідеї про те, що населення планети лише зростає. Зверніть, будь ласка, увагу на слово лише. Хибна концепція криється саме в ньому.
Справді, населення планети таки зростає. Дуже швидко. За найближчі 13 років на Землі з’явиться ще один мільярд людей. Це правда. І це не хибна концепція. Але населення не лише зростає. Оце лише натякає, що якщо нічого не буде зроблено, населення просто ростиме далі. Звідси випливає, що для того, щоб зупинити зростання, потрібні якісь рішучі дії. Але це хибна концепція, і мені здається, що її основою є той самий інстинкт, який зашкодив мені і світові діяти раніше і швидше, щоб зупинити епідемію. Інстинкт, який говорить, що всі лінії — прямі.