Мов божевільна гранітна подоба Пантеону Аґріппи, у самому її серці постала б Зала Народу — колосальна будівля, в окулюс (круглий отвір на вершині купола) якої пройшло б склепіння собору Святого Павла. Призначення споруди — вмістити 100 тисяч людей. Планувалося, що їхні вигуки та співи будуть настільки грандіозними, що в будівлі конденсат від гарячих подихів накрапатиме на голови натовпу завзятих фашистів.
Увінчував би ту кошмарну будову велетенський орел, і таким чином уся конструкція мала б вигляд несосвітенного прусського шолома заввишки 290 метрів — як хмарочос. А навколо розташовувались би інші масивні символи влади: арка, вдвічі більша за Тріумфальну, та монументальні вокзали, з яких мчали б на швидкості 190 кілометрів на годину двоповерхові потяги, розвозячи німецьких поселенців до Каспійського, Уральського та інших регіонів Східної Європи, звідки було б вигнано слов’янських унтерменшів.
Увесь Європейський континент складався б або з рейху, або ж із фашистських васалів, за винятком хіба Швейцарії (хоча секретний план вторгнення в цю країну існував також). І як помітили чимало альтернативних істориків, були плани перетворення всієї цієї території на зловісну версію Європейського Союзу.
У 1942 році доктор Вальтер Функ, нацистський міністр економіки та президент Рейхсбанку, видав статтю, у якій закликав до створення Європейської бізнес-спільноти (Europäische Wirtschaftgesellschaft) — себто єдиного європейського ринку. Він пропонував запровадження єдиної валюти, спільну аграрну політику, створення центрального банку — разом з іншими знайомими нам ідеями. Ріббентроп теж якось озвучив пропозицію з подібною схемою, проте, по правді, Гітлер її не схвалював, оскільки вона була недостатньо жорсткою стосовно решти учасників нацистського Євросоюзу.
У такому гестапівсько-нацистському ЄС органам влади було б надано повну волю в безперешкодному просуванні ненависницької расистської ідеології. А нацистський режим ще в 1930-х почав переслідування єврейського й польського народів, задовго до того як Черчилль прийшов до влади (і було ухвалено рішення продовжувати боротьбу).
Поблизу залізничних вузлів будували гетто — своєрідна прелюдія до «депортації» (а як Айхман згодом визнав на суді, під депортацією мали на увазі ліквідацію). Безперешкодно, а що важливіше — безосудно, нацисти взялися б до виконання свого задуму з винищення тих, хто був їм не гожий: євреїв, циган, гомосексуалістів, душевно нездорових та народжених з вадами.
Давши волю своїй уяві, вони проводили б експерименти над людським тілом: жахливі, безпрецедентні, жорстокі та неймовірно зухвалі. Коли влітку 1940 року Вінстон Черчилль говорив, що Європу поглине «безодня нової Темної доби — ще зловіснішої і, певно, ще тривалішої завдяки енергії збоченої науки», він як ніколи був близький до істини.
Отже, це найімовірніший з альтернативних світів. А якби Гітлер не подолав Росію, якби Сталін відбив атаку — чи склалося б усе на краще?
Ми опинилися б у ситуації поділу Європи між двома формами тоталітаризму. З одного боку світ тероризував би КДБ чи Штазі20, з другого — гестапо; у будь-якому разі населення жило б під страхом стуку в двері серед ночі, безпідставних арештів, таборів та незмоги щось опротестувати.
У нашому світі сьогодні близько 200 країн, з яких приблизно 120 можуть тією чи іншою мірою похизуватись демократичним ладом, а саме правом виборців вирішувати власну долю. Більша частина світу, принаймні на словах, визнає ідею демократії, котра, як сказав колись Черчилль, є найгіршою формою правління, якщо не брати до уваги всіх інших. А чи знайдеться хоч одна людина, яка дійсно повірить, що демократія лишалася б на троні, якби у світі панували Сталін чи Гітлер або принаймні їхні режими?
Абсурдні звички нав’язувати свою справедливість та правоту в ході історії привели б до призвичаєння і прийняття людьми гнітючого повчання: мовляв, богам угодна тиранія, і саме цей лад потрібен нашому недієздатному виду.
І ми в Британії мовчки погодилися б зі своєю моральною неспроможністю. Це неважко уявити, спостерігаючи, як Галіфакс (або Ллойд Джордж, або хтось інший) міг переконати електорат у правильності вибору такого бажаного ними «миру», хоча, звісно, жоден з таких діячів ніколи б і собі в цьому не зізнався.
Чи ви гадаєте, що малодушністю Британія змогла б виторгувати в нацистів мир? Будь-яка угода з Гітлером, переконував Черчилль на зібранні Воєнного кабінету, означала б роззброєння флоту та фатальне ослаблення спроможності Британії тримати оборону і завдавати удару у відповідь у далекосяжній перспективі.