Отже, його репутація мала підґрунтя. Значною мірою причина в тому, що своєю життєвою програмою і шаблоном для життя Черчилль цілеспрямовано обрав батьків шлях.
27 Томмі-ґан («Thompson submachine gun») — пістолет-кулемет Томпсона, американська зброя, активно застосовувана під час Другої світової війни.
28 Гуни — одна зі зневажливих назв німців, поширена з часів Першої світової війни.
29 Сиру пармезан (іт.).
30 Задньолавочники — рядові члени парламенту, котрі традиційно займали місця на задніх лавах.
31 Близнюки Крей — відомі британські брати-злочинці, які контролювали організовану злочинність лондонського Іст-Енду (Іст-Енд — східна частина Лондона, традиційно вважався промисловим районом, з бідним населенням та високим рівнем злочинності).
32 Атака легкої бригади (англ. The Charge of the Light Brigade) — надзвичайно невдала атака британською бригадою легкої кавалерії під керівництвом лорда Кардіґана позицій російської армії за часів Кримської війни. Ця подія відбулася 25 жовтня 1854 року й мала катастрофічні наслідки: за 20 хвилин бою було вбито понад 670 кавалеристів, ще 156 осіб зникли безвісти.
33 Антиподи — неформальне йменування британцями населення Австралії та Нової Зеландії.
34 Гедж-фонди — компанії, що керують капіталом з метою максимально примножити кошти, на умовах чітко визначеного чи плаваючого ризику.
Розділ 4
Фактор Рендольфа
У 73 роки Вінстон Черчилль написав невеличке, але цікаве есе, яке не планував оприлюднювати — принаймні за життя. У ньому він описує моторошний випадок, пережитий узимку 1947 року. Золоті часи війни та прем’єрства вже минули, і знаходимо ми його в художній майстерні заміського будинку в Чартвеллі.
Він уже взявся був за пензель, та відчув щось дивне, повернувся й побачив батька, який сидів у кріслі. Очі його мерехтіли, і він крутив у руках свій бурштиновий мундштук. Вигляд Рендольф мав точно такий, яким Черчилль його пам’ятав у ті нечасті моменти, коли той бував приязним до сина.
У них зав’язалася жвава розмова. Від часу смерті Рендольфа — у політичній ізоляції та сифілітичному відчаї — минуло 52 роки, і йому невідомо, що сталось у світі за цей період. Черчилль йому розповідає. Повідомляє, що на троні Георг VI, що дербі ще в моді, що з клубом «Терф»35 усе о’кей, а «о’кей» — це такий новий американський вислів. Розповідає Рендольфу, як колишній лідер торі Артур Балфур зазнав краху, що приємно, оскільки жоден із них не ладнав з тим старим снобом. Згадує про наростання соціалістичних настроїв. Оповідає і про те, що відбулися дві світові війни, у кожній з яких загинуло десь по 30 мільйонів людей, і що в росіян тепер з’явився новий «цар», ще лютіший і смертоносніший, аніж ті, що були раніше.
Хитрість твору в тому, що Рендольф так до кінця й не усвідомлює масштабів синових звершень. З розмови батько розуміє, що син трохи малює, але не має видатних здібностей; що живе, схоже, у невеликому заміському будиночку; що вище від звання майора в територіальній добровольчій кавалерії так і не дослужився.
У завершальній частині Черчиллевої похмурої оповіді про сучасний світ не схоже, щоб Рендольф був вражений обізнаністю сина. З душевною іронією батько промовляє:
— Ти, звісно, уже надто старий, щоб перейматися таким, та, чуючи, як ти оце говориш, я дивуюся, чому ти не пішов у політику. Ти чимало міг би зробити, аби зарадити цьому всьому. Можливо, навіть щось таке, що прославило б твоє ім’я.
Він усміхається, запалює сірника, видіння спалахує і зникає.
Чимало істориків вважають цей нарис, який у сім’ї Черчилля називають «Марá», таким, що свідомо й надзвичайно глибоко висловлює всю сутність натури Вінстона Черчилля. Так воно і є.
Твір є елегійним, мрійливим, можна навіть сказати — глибоким та скорботним зітханням людини, яка завжди мріяла справити враження на батька, але гірко тужила, бо їй так ніколи й не вдалося цього зробити. Дітям Вінстон Черчилль зізнавався, що за весь час у них із батьком було не більш як п’ять справжніх бесід — а щирої, душевної розмови так ніколи й не сталось; і завжди існувало відчуття, що він не дотягує до батькових сподівань.
Від постійних безжалісних докорів Рендольфа всю юність Вінстон був переконаний, що йому, мабуть, не стати таким розумним, як батько. Сам Рендольф закінчив Ітон, натомість молодого Вінстона, вирішив він, безпечніше було відправити вчитись у Герроу — частково через здоров’я (повітря тієї місцевості, гадалось, було кращим для його тендітних легень, аніж вологе повітря біля Темзи), але насправді тому, що тогочасний Герроу, як вважали, був менш інтелектуально вимогливим.