Черчилль вибрався і заклявся, що більше ніколи не сяде за штурвал і не підніметься в небо — обітниця, якої він більш-менш дотримувався, допоки у Другій світовій війні не довелося знову показати, з якого тіста він ліплений; його повсюдна охочість іти на ризик, сівши в кабіну пілота, стала життєво важливою для сил британського опору.
***
Звісно, він отримував задоволення від своїх хвастощів — і не лише перед матір’ю, чи пресою, чи громадськістю, а понад усе — перед особою, яка так віддано й любовно вела літопис його діянь: перед самим собою. Будь-що, що казав або робив, Черчилль, подібно до Юлія Цезаря, розглядав у світлі того, як про це розповість.
Та це ніяк не применшувало його лев’ячої хоробрості. І саме завдяки своїй безсумнівній та неспростовній відвазі він з 1940-го вимагав такої самої сміливості й від інших. Інші — Еттлі, Іден, — звісно, також боролись у війні; та їхні репутації аж ніяк не дотягували до його.
В одному народ міг стосовно Черчилля бути певен: не існувало нічого, чого він вимагав від збройних сил Британії, та не зробив би сам.
У Черчилля було й іще дещо, ще одна перевага. Він міг надихати не тільки власним прикладом і кар’єрою; вселити відвагу людям у серце, вдихнути в інших частинку своєї хоробрості він міг завдяки ораторському хисту.
37 Біґґлз — пілот-авантюрист, персонаж серії пригодницьких фільмів за мотивами творів В. Е. Джонса.
38 «Хлопці хоч куди» — історична пригодницька кінодрама 1983 року (режисер Філіп Кауфман) про американських льотчиків-випробувачів.
39 Груповий моральний дух (фр.).
40 Афридії — субетнічна група пуштунів. Живуть переважно в Пакистані, частково — в Афганістані.
Розділ 6
Великий диктатор
Ага, думаю я, стоячи нарешті в особистому кабінеті Вінстона Черчилля. Ось як він це робив. Завдяки спеціальній перепустці від адміністрації Чартвеллу мені дозволили пройти за канатну огорожу й підійти безпосередньо до робочого столу. Я розглядаю ті самі чорні круглі, у стилі Джона Леннона, окуляри з Бонд-стрит, які він носив; ось його дірокол, ось бюст Наполеона, дещо більший, ніж погруддя Нельсона, а тут прес-пап’є, яке можна побачити на деяких його фото.
Я нахиляюся, щоб уважніше оглянути глибокі потертості правого підлокітника його робочого стільця — нагадування про те, як чудернацьки Черчилль затискав його, мабуть тому що в нього було зміщене плече. Та мене ввічливо просять відступити назад — напевне, переймаються, що я маю намір випробувати крісло своєю вагою.
Я без вагань підкорююсь. Я вже достатньо побачив.
Це не звичайний англійський заміський будинок із приголомшливими видами на принади Кента, з рибними ставками, і полем для крокету, і кінотеатром, і художньою студією, і взагалі з будь-якими благами цивілізації, які джентльмен міг би собі вигадати для місця дозвілля. Ні-ні: цей значно вдосконалений єлизаветинський маєток не є домом спокою і відпочинку. Це механізм.
Не дивно, що дизайн цього дому вийшов із того самого переповненого ідеями мозку, який посприяв винайденню танка, гідролітака, передбачив атомну бомбу. Маєток Чартвелл, Вестгем, графство Кент, є одним із перших у світі текстових процесорів. Увесь будинок — гігантська машина для генерації тексту.
Унизу розташована кімната із зеленими лампами, що звисають зі стелі, і мапами на стіні, та телефонна станція: тут Черчилль розташував референтів, одночасно їх працювало шестеро — молодші викладачі з Оксфорду, науковці, деяким із них судилися високі академічні відзнаки. Тут вони горбатилися: перебирали книжки та документи, прочісували дані в пошуках будь-чого, що стало б йому в пригоді.
Вони були його нібелунгами, його ельфами-помічниками, гномами Гефестової кузні. Або, якщо порівнювати з більш сучасним аналогом, — особистою пошуковою системою Вінстона Черчилля, його власним Google. Потрібно більше книжок? Можна пройтися коридором до бібліотеки — а тут у повному розпорядженні, переважно в шкіряних палітурках, іще 60 тисяч томів. То була його база даних. Потрібен якийсь текст чи факт, і господар ніби тисне для виклику кнопку «виконати», і негайно у його кабінет хтось піднімається — але лише хтось один. Хоч коли зайти, а він усе сидить і творить.
Одна з багатьох причин відчуття такого благоговіння щодо Черчилля полягає в тому, що йому було під силу не тільки виконувати свої обов’язки міністра вдень — він міг собі ситно повечеряти, з шампанським, чи вином, чи бренді, а вже потім о десятій вечора, свіженький і дуже жвавий, починав писати.