Його видатна персона є яскравим спростуванням усіх тих марксистських теорій, згідно з якими лінія історії формується якимись глобальними й безликими економічними силами. Сутністю фактора Черчилля є те, що одна людина може змінити все.
За сім десятиліть його громадсько-політичної діяльності можна відстежити незліченну кількість прикладів того, як вплив його особистості змінював події й світ у цілому, і то значнішою мірою, аніж про це пам’ятають.
Він був ключовою особою в процесах, що заклали підвалини підвищення добробуту на початку ХХ століття. Cприяв отриманню британськими робітниками центрів працевлаштування, страхування у разі безробіття, перерви на чай. Винайшов танк, започаткував Королівські повітряні сили та відіграв абсолютно вирішальну роль у бойових діях Першої світової війни, які врешті-решт здобули його країні перемогу. Був незамінною фігурою в процесі заснування Ізраїльської держави (та інших країн), уже не кажучи про участь у кампанії з об’єднання Європи.
У кількох історичних подіях він був тим бобром, що своєю греблею переспрямував потік історії, але найяскравіше простежується його вплив на плин подій 1940 року.
Характер людини — це її доля, казали греки, і я з ними погоджуюсь. Якщо так воно і є, то ще цікавіше питання: а що ж формує той характер?
Чим є ті елементи, що уклалися в гіганта такого значення? У яких кузнях виковують такий гострий розум та залізну волю?
Як там у Вільяма Блейка4? «Який ланцюг, молот який, з печі якої розум такий?» Ось запитання із запитань.
Проте спершу спробуймо дослідити, що ж такого він зробив.
1 «Савой» («Savoy») — готель найвищого класу в центрі Лондона, у якому розміщено сім ресторанів, зокрема відомий «Ґриль рум» («Grill Room»).
2 Головний Батіг (Chief Whip) — головний парламентський партійний організатор, який стежить за партійною дисципліною, забезпечує підтримку політики своєї партії та присутність членів фракції на засіданнях парламенту.
3 Герроу («Harrow School») — одна з найстаріших приватних шкіл для юнаків у Великій Британії.
4 Вільям Блейк (1757—1827) — англійський поет-романтик.
Розділ 1
Пропозиція Гітлера
Якщо бажаєте дізнатися про один із вирішальних моментів останньої світової війни, про поворотний момент в історії світу, то ходімо зі мною. Зайдемо до тьмяної кімнати в Палаті громад: піднімемося сходами, пройдемо крізь старі скрипучі двері, а далі слабко освітленим коридором — і ось ми на місці.
З очевидних міркувань безпеки цю кімнату не знайти на мапах Вестмінстерського палацу, та й гіди провести вас до неї також не зможуть. Насправді приміщення, про яке я кажу, по суті уже не існує, оскільки його було зруйновано під час Бліцу5, проте кімната, що прийшла на зміну, наслідує свою попередницю.
Це один із покоїв, що їх використовує прем’єр-міністр, коли бажає зустрітися з колегами із Палати громад. А про інтер’єр нічого особливого і не скажеш, оскільки він доволі передбачуваний.
Уявіть собі скрізь зелену шкіру та латунні кнопки, масивні грубі панелі з дубу та п’юджинівські6 шпалери з кількома трохи перекошеними гравюрами. Уявіть і дим, адже ми говоримо про полудень 28 травня 1940 року, а в ті дні багато хто з політиків, так само як і наш герой, були постійними споживачами тютюну.
Найпевніше крізь вікна-біфорії7 не падало багато світла, проте більшість людей легко впізнали б головних персонажів. Їх було семеро, усі члени Воєнного кабінету Великої Британії.
Про важкість покладеної на їхні плечі ноші можна судити за кількістю зборів, що мали місце за майже три останні дні. Від 26 травня це була їхня дев’ята зустріч, а вони й досі не знайшли відповіді на екзистенційне запитання, що постало перед ними та світом.
У кріслі сидів прем’єр-міністр — Вінстон Черчилль. Обіч нього був Невілл Чемберлен, упертої натури джентльмен у високому комірці, з вусами-щіткою — колишній прем’єр, якого Черчилль так безцеремонно замінив. Заслужено чи ні, але Чемберлена вважали винним у фатальній недооцінці загрози Гітлера та провалі політики примирення. Коли раніше, того самого місяця, нацисти витіснили британців із території Норвегії, уся провина впала саме на Чемберлена.
Присутній також був лорд Галіфакс, міністр закордонних справ, високого зросту та блідої, як у мерця, зовнішності чоловік із атрофованою від народження лівою рукою, яку він ховав у чорній рукавичці. Був там також Арчибальд Сінклер, лідер Ліберальної партії, якого Черчилль усунув із посади. Були і Клемент Еттлі та Артур Ґрінвуд, представники лейбористів, на адресу яких він спрямовував найекспресивніші випади. А також секретар Кабінету міністрів, сер Едвард Бріджес, який ретельно все занотовував.