Іще ніхто ніколи не розбирав його істинної щирості у викладі думки. Тільки Гарольд Ніколсон якось в іншому контексті сказав, що серед безлічі чеснот Черчилля є те, що він «справді не може казати неправду». Таке резюме потребує пояснень: він міг злегка «натягти» трактування воєнних подій, але в його журналістиці була непідробна рішучість зобразити істину.
Я ж скажу так: до біса всіх тих наклепників. Хіба Івлін Во хоч колись написав репортаж, бодай наполовину такий хороший, як Черчиллеві повідомлення з Малаканду або Судану? Причина, чому Черчилля пам’ятають і його вислови досі на вустах, у тому, що він умів оперувати стількома різноманітними стилями: не лише псевдоґіббонівським, а загалом англосаксонською енергетикою.
«Там така курка! Там така шия!»
«Боротись на узмор’ї…»
«Крові, праці, сліз і поту»
«Ніколи досі на полях людських конфліктів не було, щоб настільки багато людей завдячували настільки багатьма речами настільки небагатьом».
Часто він пишномовний та неокласицистичний, проте вислови, завдяки яким його пам’ятають, є шедеврами лаконічності. Він полюбляв нові слівця так само, як захоплювався винайденням нових машин. До прикладу, вперше почувши привезене з Америки слівце stunt45, він нестямно ним захопився. «Stunt. Stunt», — усе повторював він, прокручуючи його на язику, і заявив, що використає його за першої ж нагоди.
Він був одним із великих мовних новаторів. Коли світові лідери збираються розглянути кризу, у них відбувається «саміт», на якому вони обговорюють, наприклад, залізну завісу. Ці неологізми або винайдені, або введені в ужиток Черчиллем. Інколи він міг бути по-ґіббонівськи серйозним, іноді — радше веселим Ґіббоном, проте завжди плідним і неодмінно влучним.
А почалось усе зовсім рано. Одним із міфів про Черчилля є те, що в школі він завжди відставав. Ще у 1884 році в підготовчій школі у Брайтоні він був першим з класичних наук. Візьмімо, до прикладу, його перше написане в Герроу есе на тему Палестини в часи Івана Хрестителя. Ось він аналізує фарисеїв: «Їхні провини численні. А чиїх провин небагато? І той, хто з усією християнською правдивістю заручиться, що вони більш нечестиві за нього самого, вчинить той самий злочин, за який щойно засуджував інших».
У цьому весь Черчилль. Люті осудження фарисеями інших усіма знані, та якщо ж і ми так суворо судитимемо їх, то й самі сфарисействуємо! Парадокс! Навіть у 12—13 років він уже намацує в собі хист до влучного слова. Ще задовго до подорожі в Індію і тривалого дослідження праць Ґіббона та Маколея він завчив 1200 рядків «Пісень Давнього Риму».
Усе різноманіття його інтонацій було закарбовано на електронному носії разом із його словниковим запасом, що оцінюється приблизно в 65 тисяч слів (а більшість людей володіє десь половиною або й третиною від цього числа), — то були його непереможні знаряддя, якими він користався задля досягнення всієї сукупності своїх цілей.
То був його власний прожектор, яким він керував для надання публічності своїй особі та виставлення себе в драматичному світлі. На відміну від інших молодих солдатів, він міг бути певен у стійкому й тривалому сповіщенні світу про свою хоробрість, оскільки сам про це інформував. Але, на подобу батька, умів використовувати вправність до слів задля впливу на своє фінансове становище, яке майже завжди було таким ненадійним.
***
Черчиллі не були бідні. Таке твердження було б абсурдним. Та, як на герцогську родину, не мали стійких прибутків — усі статки тією чи іншою мірою були заморожені у Бленгеймі. Попри доволі довгий список прихильників Дженні (а підкореними нею вважали 200 залицяльників, хоча Рой Дженкінс називає це число «підозріло округленим»), вона не особливо вправлялася в переведенні їхньої уваги у матеріальну вигоду. А на одному етапі Черчиллю навіть довелося подати судовий позов проти матері, аби покласти край розтринькуванню його та брата Джека спадщини.
Безперечно, його заробіток із писемного ремесла був величезним за мірками тих часів. І його ранні успіхи тривали довго, з 1929 до 1937 року він заробляв у середньому 12 883 фунтів стерлінгів на рік, а це приблизно в 10—12 разів більше, ніж те, на що міг сподіватися будь-який інший успішний фахівець. Проте і видатки його були колосальними.