Галіфакса неможливо було переконати, не можна було й просто його усунути, але ігнорувати теж було нерозумно. До того ж іще буквально вчора міністр закордонних справ безпардонно розкритикував вислови Черчилля, назвавши їх гидкими нісенітницями. Якби Галіфакс пішов у відставку, становище Черчилля ослабло б: навряд чи його перші спроби в ролі воєначальника можна вважати тріумфом, адже норвезька кампанія, відповідальним за яку здебільшого можна було вважати саме його, виявилася очевидним фіаско.
Його заклик до здорового глузду зазнав невдачі, тому настав час апелювати до емоцій та почуттів: більша аудиторія — жвавіша атмосфера. Він виголосив потужну промову — виступ перед повним складом Кабінету міністрів не вимагав інтелектуальної стриманості, якої потрібно дотримуватися на менших зібраннях. Настав час «гидких нісенітниць» у квадраті.
Найкраще ту промову описано в щоденнику міністра економіки воєнного часу Г’ю Далтона, і немає причин не довіряти цьому опису. Черчилль почав досить холоднокровно.
Останні кілька днів я ретельно зважував, чи мій обов’язок — допустити перемовини з Тією Особою [Гітлером].
…Необґрунтовано вважати, що, пішовши зараз на примирення, ми виторгуємо кращі умови, аніж якби ми вибороли їх. Адже під виглядом так званого «роззброєння» німці зажадають наш флот, а далі морські бази і хтозна-що ще.
Вони прагнуть перетворити нас на підпорядковану державу, хоч і з британським урядом, та на чолі з маріонеткою Гітлера, таким як Мозлі чи кимось подібним. І куди це все нас приведе? А з іншого боку, ми маємо чималі резерви й переваги.
А завершив він майже шекспірівською кульмінацією:
Я переконаний, що кожен із вас буде готовий підвестись і виштовхати мене геть з мого місця, якщо я хоч на мить посмію допустити перемовини або капітуляцію. Та якщо давній історії нашого острова врешті судилося закінчитись, хай цей кінець настане тільки тоді, як кожен із нас поляже, захлинувшись власною кров’ю.
Згідно з оповідями Г’ю Далтона та Лео Емері, після цих слів зал вибухнув оплесками та вигуками схвалення — настільки всі були зворушені, а дехто навіть побіг униз, аби поплескати Черчилля по спині.
Так безжально він драматизував і персоналізував свої міркування.
То не був якийсь дипломатичний менует — то був вибір: захистити свою землю чи померти, захлинаючись власною кров’ю. То була «промова напередодні битви», що на якомусь первісному, інстинктивному рівні достукалась до слухача. До сьомої години, до того часу, як засідання Воєнного кабінету продовжилось, дебати вже закінчились, а Галіфакс полишив свою ідею. Тепер у Черчилля була явна й гучна підтримка Кабінету міністрів.
Не минуло й року від тих подій, від рішення боротись і не вести перемовин, а було вбито вже 30 тисяч британських громадян — чоловіків, жінок, дітей; майже всі вони загинули від німецьких рук. Тепер, зважуючи той вибір — приниження і мир або невинні жертви, — важко уявити сучасного британського політика, якому стало б снаги повторити вчинок Черчилля.
Навіть тоді, у 1940-му, було неможливо уявити когось, хто міг би виступити в ролі такого лідера: ні Еттлі, ні Чемберлен, ні Ллойд Джордж, і напевне не найімовірніша альтернатива — третій віконт Галіфакс.
Черчилль називав Галіфакса каламбурним прізвиськом Святий Лис17, частково через надмірну релігійність, частково тому, що той захоплювався полюванням верхи на лисиць, та переважно завдяки гостроті його лисячого розуму. Але якщо лисові відомо багато всього і потроху, то Черчилль знав дещо одне, та головне.
Він був готовий заплатити кров’ю, тому що справді бачив суть чіткіше, ніж Галіфакс. Він мав величезну і майже відчайдушну моральну відвагу, щоб усвідомити: війна — це жах, але підкорення — ще гірше. І мав слушність. Однак, аби зрозуміти чому, спробуймо уявити травень 1940-го без нього.
5 «Бліц» («Blitz») — назва німецьких бомбардувань Великої Британії в 1940—1941 роках.
6 Оґастес П’юджин (1812—1852) — англійський архітектор, вершиною творчості якого вважають внутрішнє оздоблення Вестмінстерського палацу та проект годинникової вежі Біґ-Бен.
7 Біфорій — тип вікна, для якого властивий поділ колоною (або пілястрою) на два сегменти та верхня частина у вигляді арки.
8 Нижні землі — територія Бельгії та Нідерландів.
9 Лінія Мажино — система укріплень із дотів, бункерів, артилерійських і піхотних блоків, казематів, бліндажів та пунктів спостереження на кордоні з Німеччиною загальною довжиною близько 400 кілометрів.