- Ну так, - з очей Миколи зникли веселі вогники. - Зараз я тебе прикінчу...
Він сплюнув.
- Прикінчу, і за роботу... Блін, як я ненавиджу ніч на Різдво.
Знову вона дивилася у виліт ствола, цього разу він цілився поміж очей. Маленька чорна дірка на кінці циліндра глушника. Цікаво, яка ж це сволота так добре поводилася, щоб заслужити глушник під ялинку?
Стовбур опустився, тепер він націлився між грудей, маленьких, ледве видимих дівочих грудей. Немов загіпнотизована, Аня вдивлялася в схудле обличчя Санти, бачила, як його язик неквапливо облизує вузькі губи.
Коротка сорочка, що доходить до середини стегон, маленькі соски, що зіщулилися, просвічують крізь тонкий матеріал. Настільки тонкий, що просвічують трусики. В очах Миколи блиснуло щось, що нагадало дядьку-педофіла. Він ще раз облизав губи. А може спочатку...
Вона вловила його погляд. І замість страху з'явилася агресивність.
- Ну, стріляй! Роби своє та змотуйся!
Вона не пам'ятала, з якого фільму.
Стовбур знову був спрямований між очі. Вона його розлютила.
- Гаразд, мала, не забувай, це лише бізнес. Нічого особистого.
Лівою рукою вона намацала щось на столику. Незграбні форми попільнички. Тяжкий, кришталевий - дядько притягнув після останнього взлому, ніяк не міг відучитися залишати видобутку вдома. Забалакати, потягнути час...
- А...
Натиск на спуск полегшав. В очах Миколи виникло нетерпіння.
- Слухай, мала, у мене немає часу, робота чекає. Подарунки треба розвезти... Гаразд, знаю, останнє бажання... Тільки швидше.
Він опустив руку зі зброєю.
- Пов'язки на очі не маю, - додав при тому. – А цигарки дітям шкідливі...
Тут він зловтішно захихотів.
- Хоті... - засохле горло не слухалося. Не зможу, розпачливо подумала вона, не скажу. Жодного звуку не видам. Нехай уже це закінчується. У порожніх очах Санти блиснули злі вогники.
- Не треба тільки, щоб ти всалася, - добродушно порадив Миколай.
Знущання подіяло.
- От скажи мені... - про що ж його спитати? Про що? - От скажи... скажи, як ти входиш у будинок, де немає димової труби? - несподівано випалила вона. Сама не знала, з чого це їй спало на думку, такою вже цікавою ніколи не була. Пальці стиснули попільничку.
О диво, Санта явно змішався. Він ще більше опустив револьвер, відвів погляд.
- Наступне питання, - буркнув він.
- Е ні! - З тріумфом вигукнула Аня, знаючи, що випадково потрапила. - Це ж останнє бажання, ти повинен відповісти! Такі принципи!
Вона цього не знала, вистрілила наосліп. І знову влучила.
- Принципи їм... - буркнув Микола. - Але ж це службова таємниця...
- Стривай, яка ще таємниця? - по-котячому пирхнула вона. - Ти ж і так мене вб'єш... Говори, чи...
Чорт, потрапила ж мала, шкідлива сучка. А знає, що відповісти він зобов'язаний. Щоб її...
- Яке там було питання? – Тепер уже він хотів потягти час, хоч і не знав, а навіщо.
- Як ти входиш у будинок, де немає димаря?
Той помовчав, відводячи очі від її наполегливого погляду.
- Через сральник, - випалив нарешті. Худі щоки почервоніли. – Через сортир! Тому так вас, говнюків, і ненавиджу! І цю роботу ненавиджу!
Він підняв погляд, спізнившись на мить, вловив лише блиск попільнички, що летить, райдужне сяйво ялинкової гірлянди. Він був швидкий, встиг натиснути на курок; револьвер випалив, тихенько кашлянув, зі стіни посипалась штукатурка та уламки бетону. Револьвер на парі метрів зносив на добрі півметра вправо і вгору, мама Корлеоне завжди любила робити покупки на розпродажах.
Попільничка тріснула Санту по лобі і розсипалася на дрібні уламки. Ще до того, як ті впали на підлогу, дівчинка рвонула убік. Аби добігти до дверей, вискочити на сходову клітку... Впала навзнак, спробувала схопитися.
Він стояв над нею, знизу виглядав величезним. По худому обличчю стікала кров із розсіченого чола. Шапочку з помпончиком десь втратив і тепер виглядав як вилитий Осама.
- Не хотіла по-доброму, буде по-поганому, - глухо промовив він. - – Тепер буде в животик, у шлуночок чи там у печіночку. Сказати нічого не встигнеш, помреш ще до того, як тебе знайдуть. Але не скоро..
Він підняв револьвер. Аня вже хотіла заплющити очі, як раптом...
- Е, на це мене не обдуриш, - сміх пролунав ніби здавлений хрип. - Тільки не на цю давню штучку, тільки не на погляд за мою спину. Немає там ніко...
Фонтан крові вирвався з грудей Санта Клауса, разом із уламками кістки хльоснув по дівчинці, яка лежала. Її крик потонув у гуркоті черги; кімната замість запаху розплавленого воску заповнилася смородом пороху. У дзвін дзвіночків увірвалися гучні удари гільз, що падають на підлогу.