- А пророцтво? — агресивно сказав Баал Тхас-Ар. — Ніхто ніколи не сумнівався в пророцтві. І попередньому пророцтві. І ще попереднім. Я питав Дзеркала Сходу. Кидав кості. Я спалив тринадцять ворожбитів і читав правду з їхнього розвіяного попелу. Правда така: пророцтво не бреше.
Третій мандрівник, очевидно, відчував себе зобов’язаним взяти участь у розмові. У ті часи могутні та заможні люди ніколи не втрачали нагоди чимось похизуватися.
- Мій батько, — сказав Мельгхіор, — говорив, що те, що балакають пророки, треба ділити на десять. Мені порадили відправитися в подорож, — гордовито додав він, — мудрі люди, а не купа віщунів, що трясуть тріскачками з собачих черепів або читають з котячих нутрощів. Мої мудреці. Найкращі у світі.
Це мало означати, що Мельгхіор не тільки висміює страхи Касфіра, але й робить це на основі знань, ширших і глибших, ніж ті, якими володіють його супротивники. Що ж, так зазвичай розмовляли один з одним королі, навіть ті, хто був у сім разів менш самовдоволеними, ніж група, яка подорожувала тієї дивної ночі на захід.
- День ще не закінчився, — зауважив Баал Тхас-Ар. І на цьому зупинився. Це був хороший хід. Тиша залишала багато можливостей для інтерпретації. Те ж саме спало на думку парі, що сперечалася: якщо вони мовчали, значить, дали йому останнє слово. Погоджуючись на це, вони також нададуть Баал Тхас-Арові право вирішувати суперечки. Визнаючи це право, вони мимоволі погодилися б, що він мудріший за них — адже до дурня ніхто не звертається за судом. Все це разом, звичайно, було чудовим приводом для подальшої сварки, і вона б неминуче спалахнула, якби не милосердні хмари, які на мить розійшлись, відкриваючи небо, яке повільно темнішало, і зірку, яка привітно мерехтіла.
- Це знак! - скрикнули вони в один голос і погнали верблюдів. Лише Касфір щось люто бурмотів собі під ніс, і, здавалося, це було щось зовсім непристойним для короля (навіть того, хто подорожував інкогніто).
Сутеніло. Темрява нависла над землею, яку через роки назвали Святою. А з сутінками надходіла зміна.
Мельгхіор був першим, хто це виявив, коли він переплітав свої пальці в складному магічному ритуалі, маючи намір послати вперед чарівний вогник, щоб освітити шлях. Безуспішно. Тоді він подумав, що, мабуть, не дуже чітко вимовив відповідну формулу, яка мала б супроводжувати знак, — адже важко говорити виразно з поводами в зубах. Тож він обернув поводи навколо сідельної луки і спробував повторити заклинання. З такими ж паршивими результатами. "Мої пальці змерзли", — подумав він. Тому маг вирішив порушити мовчанку, ніби вірив, що розмова допоможе забути про мороз і темряву. При цьому він багато чим ризикував — наприклад, подальшою сваркою, — але, як відомо, монархам час від часу годиться ризикувати (чимось невеличким).
- Думаю, що вже близько. І що ми на вірному шляху, – сказав він. І хоч це були не наймудріші слова (всім, як раз, здавалося, що вони в однаковій мірі, як напередодні чи навіть перед тим), іншим двом варто було б з ними погодитися, хоч би заспокоїти атмосферу. Але, звичайно, королівська гордість і аргументованість взяли верх.
- Але ж ти більше навіть не бачиш зірки, — заперечив Касфір. — А дорога повертає.
І справді, знову все небо закрив килим із сірих низькоплинучих хмар. Вогника над горизонтом уже не було видно.
- То що, без зірки пропадемо? Не знайдемо шлях? - Баал Тхас-Ар пирхнув. – Ти сприймаєш все буквально? Легенди теж?
- У моєму королівстві мені підкоряються навіть легенди, — сказав Каспір ні в п’ять (у ті часи число писалося як V), ні в дев’ять (а ця як IX).
Однак слід пам'ятати, що не все, що говорять правителі, негайно ж повинно мати сенс. Подібно тому, що говорять імператори, президенти чи, скажімо, письменники-фантасти. Суть у тому, щоб воно здавалося таємничим. Король не повинен бути людиною, яку дуже легко проглядати (того, що всередині, зазвичай і так нічого дивитися, це зовсім інша справа).
- Якщо ти не віриш у пророцтва й легенди, — засміявся Баал Тхас-Ар, — то скажи мені, будь ласка, що ти везеш у своїх сідельних сумках?
Це було вдале зауваження. У сідельних сумках у кожного були однакові речі, упаковані в акуратні та зручні коробки. Як не дивно, але зміст їх повністю відповідав легендам, переказам, пророцтвам і прикметам, не кажучи вже про підказки Дзеркала Сходу і розвіяних за вітром ворожеїв, перетворених на порох.
Неважко уявити, як би продовжилася ця розмова – недобре. Однак цього не сталося, оскільки увагу мандрівників привернув валун, що лежав на дорозі. Мельгхіор зісковзнув з верблюда і, занурившись у сніг, дістався до каменя, щоб рукавичкою очистити його поверхню й прочитати напис. Він знову сів у сідло з розчарованим виразом обличчя.