Шлієбекс скочив у хату, все ще не знаючи, що відбувається, схопив автомат. Помітивши, що хлопець досі стирчить біля вікна і цілиться з гвинтівки, він підскочив до нього в два стрибки, з криком "ховайся!" стягнув Фріца на підлогу.
- Що трапилося? - Запитав він.
- Він... Витяг з саней рушницю... він хотів застрелити вас, гер фельдфебель...
- Чорт. А ти їх більше не бачив? Крім цього старого дурня хтось ще був?
- Не знаю, гер фельдфебель, - видавив із себе на смерть переляканий Фріц.
Шлієбекс ще раз лаявся собі під ніс і рачки швидко дістався до ящика, в якому вони тримали спорядження. Напнув на голову шолом, у кишеню засунув пару ріжків і одразу ж повернувся до вікна. Не випускаючи автомата з рук, він глянув на мить, оглянув передпілля і негайно сховався за стіною.
– Нікого. Donnerwetter.
Все так само рачки, він пробіг до іншого вікна і знову визирнув. Нікого не помітивши, він підповз до дверей і задвинув засув.
- Напевно, чекають, коли я вийду, виродки. Фріцеку, візьми себе в руки, скількох ти бачив? – спитав ветеран, сидячи біля дверної фрамуги.
Хлопець почав перебирати у голові всю ситуацію. А скількох він бачив?
- Гер фельдфебель, доповідаю, що нікого не бачив. Цей лоп витяг рушницю, ось я й вистрілив.
Літній унтер-офіцер подумав ще трохи, після чого наважився. З наготованою зброєю, він злегка штовхнув двері, та прочинилися. Крізь щілину Шлієбекс бачив тубільця, що лежить у снігу.
- Ворушиться, сучий кіт... Паршиво... виходимо.
Він підвівся і вийшов, впевнений у тому, що можливі спільники мисливця вже дали б якимсь чином знати про своє існування. Нікого не було, лише підстрелений лапландець на снігу. Він лежав на животі, на вишитому червоними нитками каптані кривава пляма ледь помітна. Куля з гвинтівки Фріцека потрапила йому в хребет між лопатками. Він жив і досі сподівався - намагаючись втекти. Руками він безпорадно згрібав сніг, ніби хотів зачепити за що-небудь занімілу долоню, встромити в що-небудь пальці немов пазурі – а потім би вже міцні, наче ремінь, м'язи відтягли б худе тіло, відсунувшись подалі від того, хто вистрілив хазяїну. в спину. Унтер-офіцер обережно наблизився до лежачого, тримаючи його на прицілі, стусаном відкинув пов'язану дротом двостволку за межі долоні, що судорожно закопується в сніг, і чоботом перевернув лапландця на спину. Фріцек відклав свою гвинтівку і вийшов із хати. Він підняв мисливську рушницю, пошукав важіль, який слід було потягнути, щоб розкрити зброю, знайшов, потягнув, відкрив і завмер.
- Дивний якийсь цей мисливець, - заявив Шлієбекс, з цікавістю придивляючись до пораненого. Відповіді він не дочекався, наморщив брови і повернувся до хлопця – той, відкривши рота, вдивлявся у стволи мисливської рушниці. Порожньо, патронів у них не було.
- Рушниця не була зарядженою. Він хотів показати, що хоче купити патронів. Ось навіщо він витягнув двостволку, - видавив із себе Фріцек, після чого по його щоках потекли сльози.
Фельдфебелю згадалася болотиста вирва в Бельгії, на дні якої він лежав, згорнувшись у клубок і охопивши руками голову в pickelhaub'і[40]. Він не ховався там від артилерійського обстрілу, який закінчився на чверть години раніше. Він хотів захистити себе від того, що сталося мить тому. Поруч лежав француз, у його жирному горлі стирчав багнет. Шолома у француза не було, і взагалі – це був повненький, лисий і погано поголений чоловік. Голову його оточувало сало, стиснуте коміром, на шиї воно утворювало чотири покриті сивою щетиною складки. Француз виглядав немов батько стрільця Шлієбекса, і був він першим чоловіка, якого стрілець Шлієбекс убив власноруч. Ворог заскочив у вирву, ховаючись перед артилерійським вогнем, і не помітив молодого німця. Було вже темно, і мундир стрільця Шлієбекса був покритий товстим шаром рудої глини. Отже, коли француз притиснувся до стінки воронки, стрілець Шлієбекс витяг з піхов багнет і встромив його в горло ворога, виконуючи свій солдатський обов'язок.
Тому він знав, що не може допомогти хлопцеві винести тягар його вчинку. Страждання щільно вкрите всередині, зовні до нього неможливо торкнутися. Ми не бачимо і не відчуваємо страждань інших людей, бачимо лише зовнішні ознаки болю. Намагаючись допомогти, ми схожі на лікаря, який лікував би сухоти, пропонуючи солодкий сироп від кашлю.
Лапландець застогнав. Фріц несподівано отямився і кинувся до пораненого. Він почав розшнуровувати йому каптан, начебто це могло допомогти хребту, розбитому кулею. Раптом старий мисливець обома руками схопив хлопця за мундирну куртку. Тонкі пальці з огрубілими суглобами поступово стиснулися на сірій тканині, наче кігті, рукави його верхнього одягу сповзли, відкриваючи зап'ястя – на обох був витатуйований складний орнамент, ніби браслет, що охоплює старечу, обвислу шкіру. Шлієбекс стояв поруч із пальцем на спусковому гачку, але ніяк не реагував. Молодий солдат не бажав вириватися силою, а старець своїми напрочуд сильними руками притягнув хлопця до себе. Він інтенсивно вдивлявся в очі Фріцека, відкрив рота, оголюючи беззубі ясна. А потім заспівав. Юний силезець ніколи ще не чув такого співу. З горла лапландця виходив низький, вібруючий, модульований звук, якийсь страшний і первісний. Мисливець відпустив мундир хлопця, але той так само стояв, нахилившись, наче невидимі руки продовжували притягувати його. Лопар підняв праву долоню - склавши пальці так, як Христос на іконах складає свої, показуючи рани від цвяхів: вказівний і середній випрямлені, решта підтиснуті, але не закривають середини долоні. Мисливець швидким рухом торкнувся чола, губ та грудей хлопця, одночасно перериваючи свій спів. Він промовив чотири короткі слова, ті зазвучали співуче та екзотично. Після короткого мовчання Шлієбекс вирішив, що час ці чари перервати.