Засмучені одночасно кивнули.
- Гаразд, ведіть у підвали.
Незабаром вони опинилися у винятково малоприємному підземному проході. По стінах стікала вода. Навколо було якось темно, а ще гидко смерділо. Якуб присів навпочіпки на бетоні і приклав вухо до підлоги. Волосся в нього стало дибки. Члени комісії обмінялися зауваженнями. Якуб підвівся, сплюнув на долоню і пригладив нею волосся.
- Нічого зробити не вдасться, - категорично заявив він.
- Стривай, це що ж, прокляття ніяк не зняти? – рознервувався представник мера.
- Дуже сильне воно. Термін його лише у сьомому поколінні спливе.
- Так тут же немає жодних поколінь, це ж будинок...
- Тільки сьомий поставлений на цьому місці будинок має якийсь шанс вистояти, - уточнив Якуб. - Гаразд, якщо жодних бажань немає, я з вами прощаюся.
- Холера, - ще більше рознервувався консультант. - Я ж казав, що нічого не дасть.
- Тоді реалізуємо другий варіант, - обізвався віце-міністр. – Якщо вже ці югослави бажають взяти будівництво на себе, треба буде їм зателефонувати.
- Бідолашна Югославія, - буркнув Якуб собі під ніс.
Усі троє його почули, але проігнорували. Тільки не минуло й кількох років, його слова пригадали.
Якуб вийшов із будівлі і сів у машину.
- Все в порядку? - Запитав його водій.
- Так, завези мене ще в курію[54], і це буде вже все.
Архів Курії нагадав Якубу Головне управління КДБ – бетонний коридор, що тягнеться в нескінченність, і вицвіла килимова доріжка на підлозі. Тільки тут біля стін стояли металеві стелажі, заставлені папками. Молодий ксьондз, який швидко йшов перед Якубом, весело посвистував.
- То це, виходить, справи різних грішників? – з цікавістю спитав екзорцист.
- Та де там, - недбало махнув священик. – Копії, зроблені вручну, та ксерокопії різних церковних документів.
Він підійшов до однієї з полиць, витяг товстелезну книжечку, прогорнув на очах Вендровича. Швидкозшивач минулого століття. Провідник засунув папери на місце, і вони пішли далі. Незабаром вони добралися до поперечного коридору. На його кінці були масивні дерев'яні двері. Провідник без стуку відкрив її і пропустив Якуба вперед. Екзорцист примружив очі, вражені яскравим світлом, але відразу впізнав знайомого.
- Сідай, - ксьондз Вільковський посунув йому офісне крісло на коліщатках. – І чого там у нас чути?
- Та нічого особливого, - відповів екзорцист. - Помаленьку. А в тебе що?
- Працюю, - ксьондз жестом показав на кучу ксерокопій. – Мені доручили встановити дату Різдва Христового.
Якуб вискалив у усмішці зуби. Вони були жовтими, а деякі навіть золотими.
- Ну, на Святвечір, а що – не так?
- Ні, зовсім ні. Це ми відзначаємо Різдво на Святвечір, а саме: у ніч із двадцять четвертого на двадцять п'яте грудня. Адже вся штука в тому, що ця традиція з'явилася пізно, в четвертому столітті нашої ери.
- Та ти що? – здивувався Якуб. - А коли ж слід?
– Саме це я й намагаюся встановити, – Вільковський махнув рукою на купу паперів. - Деякі апок-рифи дату вказують, тільки кожен - трохи по-своєму. Швидше за все, трапилося це десь на переломі червня та липня, або ж десь у середині липня. Загалом десь цими днями ми і повинні відзначати.
- Хмм... А коли ти вже з'ясуєш, Різдво, що на літо перенесуть?
- Ні, ніякого сенсу немає. Для Господа важливо те, що ми Його шануємо, а коли це вже зовсім інша справа. У всякому разі, любий Якубе, можеш не ламати собі цим голову. Краще розкажи, що там чути у тебе.
Якуб розповідав битих чотири години. Коли закінчив, на голові ксьондза Вільковського сивого волосся тільки побільшало.
Ночі на Старому Майдані були просто нестерпними. Навіть високо на пагорбах, де стояла хата Яку-ба, навіть найслабший подих не рухав гаряче повітря. Якуб перед сном випив пляшку вина, а прокинувшись уночі – відчув жахливу спрагу. Язик був – ну прямо як та дерев'яна колодка. Екзорцист виліз із ліжка, потрусив у кухню, відкрив кран і поставив під нього вищерблену склянку. Ні краплі.
- Холера! - вилаявся Вендрович, а потім з вином йому в голову вдарила одна ідея.
В хліву була автоматична напувалка. Навіть якщо водогін і відмовив працювати, то в ній мало залишитися трошки води. На босі ноги Якуб натягнув гумові чоботи і потупав у темряву. Хлів він виявив без особливих проблем, бо одна пляшка для нього була однаково, що нічого. Він відсунув засув і ввійшов усередину.
- Чого там сталося? – сонно спитала корова.
54
Курія - установа - загальна назва папських урядових установ, яким належить верховне управління римською католицькою церквою.