Д-р Мартін Філіпс попросив політичного притулку в Швеції, і його прохання задовольнили. Він і його дружина перебувають у місці, де на них не можуть чинити жодного політичного тиску. Протягом ближчих двадцяти чотирьох годин міжнародна громадськість зможе ознайомитися з документом, складеним д-ром Філіпсом. У ньому повідомляється про грубі порушення прав людини, що здійснюються з метою медичних досліджень. До цьому часу д-р Філіпс мусив утримуватися від висловлення своєї точки зору через зацікавленість впливових кіл і уряду Сполучених Штатів. Після опублікування документа д-р Філіпс по системі відео проведе прес-конференцію при сприянні шведського телебачення.
Який зміст вкладається в слова «грубе порушення прав людини» — невідомо, хоча дивні події, пов’язані із зникненням д-ра Філіпса, спонукали до серйозних роздумів. Д-р Філіпс є визнаним авторитетом у галузі комп’ютерного аналізу рентгенівських знімків — галузі, де, нам здається, навряд чи можуть бути припущені грубі порушення медичної етики. Однак репутація д-ра Філіпса (найшанованіші дослідники вважають вирішеним питанням присудження йому цьогорічної Нобелівської премії з медицини) забезпечить йому велику й прихильну аудиторію. Очевидно, те, що відбулося, глибоко образило почуття професійної гідності д-ра Філіпса, щоб спонукати його ризикнути власною кар’єрою, зважившись на цей драматичний і рішучий крок. І це також свідчить, що медицина не вбезпечена від своїх уотергейтів.
ПІСЛЯМОВА АВТОРА
Досліди на людях, починаючи від завершення другої світової війни, породили низку складних проблем, оскільки число хворих, використовуваних як піддослідний матеріал, дедалі збільшується, хоча цілком очевидно, що, якби ці люди знали, що з ними робитимуть, вони б не дали своєї згоди[7].
Ці слова відомого анестезіолога, професора Гарвардського університету, взято з початку статті, де він описує двадцять два досліди, в яких, на його думку, порушено медичну етику. Він вибрав ці приклади з групи, що нараховувала п’ятдесят жертв, і послався на англійського професора д-ра М. X. Паппворта, який склав список п’ятисот осіб[8]. Ці епізоди не є випадковими й відокремленими. Вони типові, і спричиняються системою цінностей лікаря-експериментатора, яку витворила сучасна медична громадськість, вважаючи, що вона необхідна для дослідницької роботи. Ось кілька прикладів.
В одному експерименті, про який писали в останні роки і який став темою телевізійної програми ШІСТДЕСЯТ ХВИЛИН, брали участь різні урядові агентства Сполучених Штатів. У ньому вивчали дію галюциногенів на військовослужбовцях, які ні про що не підозрювали. Можливо, тривожнішим і ближчим до історії, викладеної в романі, був експеримент, коли, не отримавши дозволу літніх хворих, їм вводили живі ракові клітини[9]. Під час дослідження вчені не знали, чи приживеться рак, чи ні. Напевне, вони самовільно вирішили — хворі вже такі старі, що це не матиме значення.
Є численні приклади, коли радіоактивні препарати вводили людям, які нічого не знали й не підозрювали — переважно розумово відсталим — але й немовлята не були від цього гарантовані[10]. Ніщо не може виправдати цих дослідів, які проводилися начебто для покращення терапевтичного стану хворих, але, поза сумнівом, люди, яким нічого не сказали, ризикували дістати важкі тілесні ушкодження. Більш того, результати таких дослідів, як правило, не чіткі, і частіше служать для збільшення списку наукових робіт дослідників, аніж для розвитку медичної науки. Багато таких дослідів свідомо підтримувалося й фінансувалося різними відомствами уряду Сполучених Штатів.
Під час іншого досліду від семисот до восьмисот розумово відсталих дітей було цілеспрямовано заражено сироваткою з метою викликати гепатит[11]. Серед організацій, що схвалили й підтримали цей проект, поза сумнівами, було й Епідеміологічне управління Збройних сил. Говорилося, що батьки дали згоду, але сумнів викликає те, як цю згоду було отримано і наскільки батьків поінформували про суть досліду. До того ж виникає питання, чи не порушує згода, яку дали батьки, права піддослідних? Я щиро сумніваюся в цьому. Загальна пошана до медицини й медичних досліджень викликає у медиків відчуття всемогутності і, разом з цим, створює подвійний моральний кодекс, тобто вседозволеність щодо хворих.
7
Бічер Г. К. Етика й клінічні дослідження. — Нью Інгланд Джорнал оф Медсін, 1966. — Т. 274. — С. 1354–1360.
9
Барбер Б. Етика й дослідження на людях. — Сайнтіфік Амерікен, 1976. — Т. 234. — № 2. — С. 25–31.