Екран показав мені рішуче обличчя Такеру, що приступив до роботи.
Однак, хвилин через сорок, хлопець помітно стомився. Уповільнились рухи його пера. Мабуть, дається взнаки поранення. І раптом я побачив, Такеру впав головою на стіл і замовк. У ту ж мить пролунав дзвоник, що сповістив кінець випробування. Наступної хвилини всі, що не склали іспиту, разом із стільцями зникли під підлогою. Екран мого монітора згас.
— Пройшов!!! — закричав мій сусід, його син вижив.
Приголомшений, я нерухомо сидів і думав про те. що віднині ми з дружиною приречені на бездітне існування. Закон однієї дитини був запроваджений разом з законом про іспит шестилітніх.
Оголосили число переможців — 1493 дитини.
Мов із туману долинули до мене слова гучномовців:
— Ми вітаємо переможців, а також їхніх батьків. Сьогодні ви завоювали право на життя. Віднині ваші імена будуть офіційно занесені до Книги перепису населення. Наша земля страждає від перенаселення й інших проблем. Ми не можемо годувати зайвих людей. Лишаються жити лише подібні до вас — розумово й фізично досконалі індивіди. Цього цілком досить. Віднині, після закінчення п’ятнадцятилітнього курсу навчання, вам — еліті людства — доведеться будувати майбутнє Землі.
Річард Бах[16]
ІЛЮЗІЇ
Пригоди месії мимоволі
Повість
З англійської переклав Валерій Грузин
Перекладено за виданням: Richard Bach. Illusions. The Adventures of a Reluctant Messiah. — Delacorte Press / Eleanor Friede. New York, 1977.
1. І прийшов на землю Учитель,
що народився на святих просторах Індіани
й зростав на таємничих пагорбах
на схід від Форт-Уейна.
2. Учитель пізнавав цей світ
у громадській школі Індіани,
а коли підріс, опанував професію
автомобільного механіка.
3. А втім, Учитель мав знання
і з інших рук, і з інших шкіл,
і також із попередніх своїх життів.
Він пам’ятав про це, і та пам’ять
робила його мудрим і сильним,
і люди відчували його силу
й приходили до нього за порадою.
4. Учитель вірив у свій хист
допомагати й собі і всьому людству,
а що він вірив сам, то й інші
бачили його силу і приходили до нього
з надією загоїти своі недуги
та позбутись життєвих злигоднів.
5. Вірив Учитель, що кожна людина має право
думати про себе як про сина божого,
щиро вірив, що саме так і є, отож
у майстернях та гаражах, де він працював,
завжди товпилися ті, хто прагнув
його науки та дотику його руки,
а на вулицях чекали юрби тих, хто сподівався,
що, коли він їх минатиме, на них впаде його тінь
і життя їхнє одразу зміниться.
6. День крізь день майстри та власники майстерень
плекали надію, що Учитель покине свій інструмент
і подасться геть, бо юрмились навколо нього
такі гурти людей, які не залишали ні йому,
ні іншим механікам місця
для лагодження автомобілів.
7. Врешті, так і сталося: подавсь він поза місто,
і почали називати його Месією і чудотворцем;
а що всі у це вірили, то так воно й було.
8. Коли під час його розмови з людьми налітала буря,
на голови слухачів не падало жодної краплини;
і останній у натовпі чув його слова так же ясно,
як і перший, незважаючи на блискавки чи грім у небесах.
І він завжди повідав людям притчі.
9. І сказав він їм: «У кожному з нас закладено
силу нашої згоди бути здоровими чи хворими,
багатими чи бідними, вільними чи рабами.
Ми самі господарюємо цим, а не хто інший».
10. І озвавсь один фабричний робітник: «Легко вам говорити,
Учителю, бо ви маєте дороговказ, а ми — ні,
і ви не мусите так тяжко працювати, як мусимо ми.
Людині конче треба працювати, аби здобувати
у цьому світі хліб свій насущний».
11. І правив Учитель у відповідь:
«Колись давно на дні кришталево чистої річки
існувало поселення живих істот.