— А-а-а! — Я витрушував грязюку з чуприни, виколупував з вух. Нарешті поклав свій гаманець на траву, підійшов до рідкої води і почистився традиційним вологим способом.
— Здається, існує кращий спосіб почиститись.
— Атож, можна зробити це значно швидше.
— Помовч. Сядь лишень отам, усміхнись і дай мені самому розміркувати.
— Гаразд.
Кінець кінцем, я пішов до «Фліта» такий самий забрьоханий, перевдягся й повісив сушитися мокрі речі.
— Річарде, тільки не забудь, що ти сьогодні вчинив. У наш освічений час легко сприйняти це за сон чи якісь давні чудеса. Ніщо добре не є чудом, ніщо приємне не є сном.
— Ти кажеш, що весь світ — це сон і часом вельми приємний. Захід сонця. Хмари. Небо.
— Ні. Образ — це мрія. Краса — реальність. Ти здатен добачити між ними різницю?
Майже зрозумівши його, я кивнув. А згодом крадькома зазирнув до Посібника.
Світ —
це твій зошит для вправ, на сторінках
якого ти розв’язуєш свої задачі.
Це — не реальність,
хоч там ти можеш відобразити реальність,
якщо забажаєш цього.
Тобі вільно також
писати в ньому нісенітниці
чи неправду або ж виривати
сторінки.
12
Справжнім гріхом
є обмеження Сущого.
Не роби цього.
Лагідного теплого полудня у проміжку між зливами ми простували вологими тротуарами, повертаючись із міста.
— Ти можеш проходити крізь стіни, правда ж, Доне?
— Ні.
— Коли ти на щось відповідаєш «ні», я знаю, що це «так». Це означає, що тобі не подобається, як поставлено запитання.
— Як ти вважаєш, ми загалом спостережливі? — запитав Дон.
— Проблема полягає в «пройти» чи в «стінах»?
— Так, а ще гірше, що твоє запитання припускає, ніби я існую в одному обмеженому часі-просторі й рухаюся до іншого часу-простору. Сьогодні я не маю настрою сприймати такі припущення.
Я спохмурнів. Він знав, про що я запитую. То чом би не відповісти прямо, замість примушувати мене самого відкривати його секрети?
— Це невеличкий засіб допомогти тобі бути точним у мисленні, — м’яко мовив він.
— Гаразд. Ти можеш справити враження, ніби здатен проходити крізь стіни, коли тобі цього захочеться. Так звучить краще?
— Краще. Та якщо ти хочеш бути точним…
— Мовчи. Я знаю, як висловити те, що маю на думці. Ось моє запитання. Як воно виходить, що ти можеш створити ілюзію обмеженого відчуття особистості, вираженого в цій вірі у просторово-часовий континуум, що у вигляді твого «тіла» проходить крізь ілюзію матеріального обмеження, яке має вигляд стіни?
— Добре сказано, — оцінив він. — Коли ти ставиш запитання належним чином, воно вже і є відповіддю. Хіба не так?
— Ні, запитання не може відповісти само на себе. Як ти проходиш крізь стіни?
— Річарде! Ти майже тримав у руках правильну відповідь, а тоді розбив її на друзки! Я не можу проходити крізь стіни… Кажучи так, ти припускаєш те, чого я аж ніяк не сприймаю, а якщо і сприйму, то відповідь буде: ні, я не можу.
— Але ж, Дрне, висловити все достоту як належить надзвичайно важко. Хіба ти не знаєш, що я маю на думці?
— Виходить, як важко, то ти й не пробуєш цього зробити? Ходити теж було попервах надзвичайно важко, але ти напрактикувався, і тепер це тобі за іграшку.
Я зітхнув.
— Гаразд. Забудь про те запитання.
— Забуду. Але я теж маю запитання: а ти можеш? — Він поглянув на мене так, наче ніщо в цілому світі його не турбувало.
— Отже, ти кажеш, що тіло — це ілюзія і стіна — теж ілюзія, але особистість — це реальність, і вона не вкладається в рамки ілюзій.
— Я такого не казав. Це сказав ти.
— Але ж це правда.
— Ну звісно, — погодився він.
— Як ти це робиш?
— Річарде, ти нічого не робиш. Ти бачиш, що воно вже зроблено, і край.
— Ха, як тебе послухати, то це зовсім легко.
— Так само, як і ходити. Потім дивуєшся, чому так важко було цього навчитись.
— Доне, проходити крізь стіни — для мене не важко, а неможливо.
— Ти гадаєш, якщо повторювати оце «неможливо» знов і знов тисячу разів, то важкі речі стануть для тебе легкими?
— Даруй. Це, звісно, можливо, і я це здійсню, коли мені випаде слушна нагода.
— Погляньте на нього, він ходить по воді, і йому бракує духу проходити крізь стіни!
— То було легко, а це…
— Обстоюй свої обмежені можливості, і вони залишаться при тобі, — нагадав Дон. — А чи не ти тиждень тому плавав у землі?