Діди, що звичайно говорили досить невиразно, на мої слова завжди чітко відказували: «Атож!» Це було трохи смішно, ніби ото не старий збирався розповідати мені казку, а, навпаки, я йому.
Так, я почувався ніяково, коли старий дід, перш ніж розповісти мені щось, шанобливо, як учень, відповідав на мою примовку: «Атож!»
А ще мене дивувало, як ці вельмишановні дорослі не помічають неприродності в тому, що в казках герой, який засновував наше селище, дістав прізвисько Руйнівник. Кінець кінцем, в історіях, які я мав слухати та запам’ятовувати, деякі епізоди викликали в мене певні сумніви, попри моє дитяче світорозуміння.
Ковасухіто — Руйнівник та його двадцять п’ять друзів-юнаків були вигнанцями з призамкового міста.
Вони, розповідають, походили з шляхетних самурайських родин, але вирізнялися гультяйською та бешкетливою вдачею. Найпершим паливодою був Руйнівник — молодший брат головного васала самурайського клану й родича його глави. Разом із братовою (а брат його був князівським можновладцем і ватажком роду), до того ж старшою за нього на десять років, він зумів перебороти долю вигнанця з рідного краю і стати на чолі загону відкривачів нового вільного світу. Цей головний герой мало не міфічних оповідей про заснування мого рідного селища, затятий законопорушник, викликав у моєму дитячому серці бентегу й трепет, хоч, признаюся щиро, аж ніяк не прикрі.
Усвідомлюючи, що мушу слухати й переказувати казки свого краю, я міркував над тим, як ватажок засновників селища, Руйнівник, утік разом із братовою, і дійшов висновку, що він вчинив негаразд.
Бабуся, пригадую, відразу звернула на це увагу.
— Його братова, як кажуть, була красуня на ім’я Ооба, тобто Старша, донька капітана піратів з острова Укідзіма, Плавучого. Острів так назвали через те, що ясної погоди з берега здавалося, ніби він пливе в повітрі, як марево, — незворушно оповідала бабуся.
Я слухав, як Руйнівник викрав цю дивовижну красуню й подався з нею до глухих лісових нетрів, і в мене аж серце від того заходилось…
Бабуся, настійлива оповідачка, щоб не відохотити мене, іноді починала дещо інакше:
— Руйнівник та його двадцять п’ятеро друзів мали високопоставлених батьків, тож завдяки їхньому потуранню могли досхочу бешкетувати в людних місцях на підзамчі. Але, так би мовити, без злого заміру! Інша казка мовить, нібито вони в князівстві затіяли реформи, проте невдалі, і їхніх прихильників було вислано. Але чому лише молодих? І які реформи могли запроваджувати ці малі пустуни, зовсім ще підлітки? Може, вони хотіли перемін у князівстві, щоб мати більшу свободу робити що заманеться? А коли на їхнє не вийшло, почали бешкетувати ще дошкульніше? Тоді вже їхніх витівок, звісно, не стали довше терпіти, хоч вони й були дітьми можновладців. Ось як могло бути! їх не наважилися ув’язнити чи скарати на горло. А вислати до іншого краю соромилися.
Ото скрута була для самурайської старшини!
І тут Ооба, молода дружина ватажка самурайського клану, потай напоумила його: треба приставити з її рідного краю корабель, посадовити на нього молодих бешкетників і вислати подалі від кордонів князівства, у відкрите море аж до Укідзіми. Без досвіду в мореплавстві вони навряд чи спроможуться повернутись через бурхливу протоку.
Старійшини, як один, пристали на пропозицію молодого ватажка. З Укідзіми приставили корабель і зігнали на нього остогидлий гурт молодиків. Галера відтягла корабель у відкрите море, там капітан з матросами перебралися на галеру й повернулися в порт. Аж раптом із трюму вигулькнули дівчата в червоних коротких спідничках-косімакі й білих безрукавках, теж рівно двадцять п’ять. З берега в підзорну трубу видно було, як вони заходилися ставити вітрило та стернувати. Цю справу вони добре знали, бо зросли на острові. Керувала дівчатами Ооба, найвідважніша з усіх. Коли вітер напнув вітрило й судно помчало впоперек течії, Ооба обернулася до берега й висолопила язика! Певно, ватажкові самурайського клану, ще до вчора її чоловікові. Вона потай сховала у трюмі надісланого з Укідзіми судна доньок тамтешніх піратів.
А тоді й сама прослизнула на корабель, залишивши на прощання лише записку батькові, їхньому капітанові.
Пірати звалися ще «Укідзімським морським флотом». Колись незалежні, нині вони складали щось ніби князівський військовий флот.