Проте ватажком став Мейске Камеї, і повстання пішло зовсім по-іншому.
На військовій раді Мейске-сан насамперед приголомшив виборних, заявивши привселюдно:
— Минулого разу збіглі зазнали поразки!
Справді, хіба можна вважати, що втечею селяни чогось добилися, коли їхні вимоги не були виконані, хай навіть і обійшлося без жертв? А значить, якщо втеча вгору за річкою скінчилася поразкою, то нове повстання належить скерувати в зовсім протилежний бік.
Тобто на поділля…
Бабуся виголошувала Мейске-санову промову на нараді, наче читала сутру.
Я був замалий усе зрозуміти, але то було так цікаво, що запам’яталося на все життя:
— Перемогу чи поразку повстання не осягнути заздалегідь розумом! Але від цього залежить наша доля… Тож де раніше зверталися до неба, тепер треба звертатися до землі, де йшли вгору — рушимо вниз, де повертали ліворуч — підемо праворуч, де виходили на світло — сховаємось у тінь.
Отак, зворотним рухом, досягнемо мети. Як відшукати те, що не осягнеш розумом? Тільки навпомацки…
Так Мейске-сан визначив головний напрям дій. Потім, при потребі, він не раз винаходив різні хитрощі.
Одним із таких його винаходів були й кружальця-комару.
Клапті тканини з ієрогліфом «маленький» і намальованим поруч колом, що й означало «кружальце», правили повстанцям за прапори. Селянам, що збиралися повстати, Мейске-сан розтовкмачив весь задум заздалегідь. Він передбачав, що переговори затягнуться.
Повстання — не забавка. Ясно, що хочеться краще їсти та м’якше спати, ніж у злиденних селах. І харчі, й футони можна б відібрати в багатіїв та заможних купців у прибережних містечках. Але цим злиднів не уникнеш. Нема ганьби в тому, щоб відступитися від повстання й піти по світу з торбами, коли вдома немає життя. Та для нас життя — то перемога!
Так казав Мейске-сан.
Взявши на плечі домашній скарб у солом’яних торбах, попереду своїх домашніх брели чоловіки, підпираючись тичками з клаптями тканини. А на клаптях — кружальця-комару, що означало також «злидні».
Злидні — от що підняло селян проти князівської влади. Повстанці спустилися понад річкою До кордону князівства і отаборилися на протилежному березі, вже за його межами. Домовилися, що під час переговорів ватажків з урядовцями сусіднього князівства і посланцями власного князя повстанці вигукуватимуть:
«Пильнуйте! Пильнуйте!»
Мейске-сан, що на переговорах мав бути за посередника, застерігав товаришів:
— У переговорах беруть участь дві сторони: перша — князеві урядовці, друга — наші виборні. Поки не доб’ємося скасування нового і зменшення старих податків, треба князівським посланцям показувати прапорці з кружальцями, а виборним нагадувати: «Пильнуйте! Пильнуйте!» І ніяких інших прапорів, а то вийде плутанина. Ніяких зайвих слів. «Злидні» та «Пильнуйте!» Більшого не потрібно!
Великий піщаний берег, на якому отаборилися повстанці, і донині славиться, як місце, де влаштовують змагання повітряних зміїв.
Та найголовніше, що той берег належав уже до іншого князівства. Дарма, що сусідній князь був споріднений з тутешнім подвійними, а то й потрійними узами. Перехід кордону був, так би мовити, порушенням справи без належних формальностей. Коли селяни перебрідали з напханими солом’яними торбами на спинах, та ще й поспіхом, щоб не перепинили князівські вояки, не глибоку, але повноводу річку, дехто не втримався на ногах і втонув. Тонули навіть жінки й діти, намагаючись вирятувати з води придавленого торбою чоловіка.
Бабуся аж плакала, розповідаючи це.
А втім, повстанців, що успішно перетнули річку, змусивши розпочати переговори, було значно більше, ніж раніше — збіглих, — вісімнадцять тисяч.
Перед посланцями сусіднього князя представники цих повстанців, серед яких вирізнявся красномовством Мейске-сан, приступили до переговорів з урядовцями. Співвідношення сил від початку було за повстанцями: адже вони знаходилися на землі сусіднього князівства, звідки їх було не так просто вигнати. Та й сусідський князь доводився родичем князю, що нині шукав притулку в Едо, ріс із ним, тож неприязно ставився до його старшини, яка розігнала «партію добросердих».
Мейске Камеї, що мов чутлива антена сприймав обстановку і вмів здійснювати найхимерніші задуми, долучив до початкових вимог ще одну.