Зняв свинцевий фартух і кинув його на спинку стільця. Уважно подивився на прототип комп’ютера, думаючи, чи справді він працюватиме. Потім підняв знімок, зроблений під час операції Лізи Маріно до рівня світла від негатоскопів, що стояли поруч. Силуети електродів його не цікавили і мозок відразу ж абстрагувався від них. Філіпсові хотілося знати, що комп’ютер скаже з приводу трепанації. Він знав — цієї операції не було введено до програми.
Клацнув вимикачем на головному процесорі. Засвітилася червона лампочка і він повільно вставив касету. Коли він ввів її на три чверті, машина раптом жалібно ковтнула її, наче голодний пес. Відразу ожив друкуючий пристрій. Філіпс наблизився і прочитав таке: ПРИВІТ! МЕНЕ ЗВАТИ РЕДРІД. ЧЕРЕП № 1. БУДЬ ЛАСКА, ПОВІДОМТЕ ІМ’Я ХВОРОГО.
Філіпс повільно — двома вказівними пальцями — віддрукував: ЛІЗА МАРІНО і ввів інформацію до комп’ютера.
ДЯКУЮ. БУДЬ ЛАСКА, ПОВІДОМТЕ СКАРГИ ХВОРОГО.
Філіпс віддрукував: ПРИСТУПИ і повідомив комп’ютер.
ДЯКУЮ. БУДЬ ЛАСКА, ДАЙТЕ НЕОБХІДНУ КЛІНІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ.
Філіпс ввів: ЖІНКА ДВАДЦЯТИ ОДНОГО РОКУ ЗАХВОРІЛА НА СКРОНЕВУ ЕПІЛЕПСІЮ.
ДЯКУЮ. ВСТАВТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ПЛІВКУ В ЛАЗЕРНИЙ СКАНЕР.
Філіпс підійшов до сканера. Ролики-подавачі за виступом прорізу, в який належало вставити плівку, оберталися. Філіпс обережно розправив знімок, повернув емульсією донизу. Машина захопила плівку й втягнула в себе. Запрацював друкуючий пристрій. Філіпс подався до нього й прочитав: ДЯКУЮ. ВИПИЙТЕ ФІЛІЖАНКУ КАВИ. Філіпс посміхнувся. Майклзове почуття гумору виявлялося саме тоді, коли його годі було й чекати.
Сканер видавав тихе електричне гудіння. Друкуючий пристрій мовчав. Філіпс схопив свинцевий фартух і вибіг із кабінету.
В операційній № 21 стояла тиша, коли Маннергейм розітнув арахноїдальну оболонку й повільно підняв праву скроневу долю, оголивши основу черепа. Кілька дрібних вен ішло від поверхні мозку до твердої мозкової оболонки і Ньюмен, як завше спокійно, без зайвих рухів коагулював і розітнув їх. Нарешті ділянку було відокремлено, і Маннергейм видобув кавалок мозку з черепа Лізи Маріно й кинув у ринвочку з нержавійки, яку тримала операційна сестра Дарлін Купер. Маннергейм поглянув на годинника. Все йшло за графіком. Протягом операції Маннергеймів настрій знову змінився. Зараз він перебував у стані ейфорії і за правом пишався власною роботою. Він прооперував удвічі швидше, аніж звичайно. І був певен, що опівдні вже сидітиме в своєму кабінеті.
— Ще не все, — сказав Маннергейм, беручи в ліву руку металевий відсмоктувач і пінцет у праву. Він обережно пройшовся місцем, де раніше була скронева доля, відсмоктуючи рештки мозкової тканини. Він видаляв те, що називав «глибшими ядерцями». Це була, мабуть, найнебезпечніша частина операції, але саме її Маннергейм любив більше за все і з цілковитою певністю водив відсмоктувачем, обминаючи життєво важливі ділянки.
Якоїсь миті велика глобула мозкової тканини закупорила отвір відсмоктувача. Почулося тихе сичання, і за мить крихітний кавалок тканини помчав угору по шлангу.
— Ось вам ще й урок музики, — вирвалося в Маннергейма.
Це був звичний для нейрохірургів жарт, але, промовлений Маннергеймом після щойно пережитого напруження, він прозвучав кумедніше, ніж завше. Всі засміялися, навіть лікарі з Японії.
Щойно Маннергейм закінчив видалення зайвої мозкової тканини, Ранада понизив рівень насичення крові хворої киснем. Це було зроблено, щоб трохи підвищити тиск, поки Маннергейм перевірятиме, чи немає в порожнині кровотечі. Після ретельного обстеження Маннергейм задоволено відзначив, що оперована ділянка суха. Потім узяв голкотримач і взявся зашивати тверду оболонку мозку. Водночас Ранада почав обережно знижувати рівень наркозу. Він хотів наприкінець операції мати змогу вийняти трубку з трахеї хворої, перш ніж вона почне кашляти й напружуватися. Це вимагало виваженої комбінації та суворої послідовності ліків, які він їй вводив. І ще в жодному разі не можна було припустити підвищення кров’яного тиску.