Ось що то були за касети.
Спочатку мати не стільки записувала, скільки слухала онукову музику. Але перебування в лікарні затягувалося, тож вона потроху почала навертатися й до запису.
А вдача в матері була така, що вона помалу захоплювалася розпочатою справою.
— Матуся, здається, вирішила залишити заповіт чи то тобі, К-тяне, — чи то Хікарі-санові. Я і раніше часто думала, що коли слухаєш останню волю того, хто вже помер, то нічим тут не зарадиш. А от якщо вислухати заповіт, поки людина жива, й запевнити, що все виконаєш, це, мабуть, краще і для заповідача, і для того, хто виконуватиме його волю.
На цю думку сестри пристала й мати, отож касети було передано моїй дружині. Коли ж я одержав їх, то довго не наважувався прослухати.
Мабуть, написаний на папері заповіт (якщо то справді був заповіт) не змусив би мене стільки вагатися. Кінець кінцем, так і не прослухавши записів, я сховав касети на книжкову полицю і вирішив перечекати деякий час.
Хоч і був згоден із сестрою, що вислухати заповіт людини за її життя й запевнити, що все буде виконано, справді краще і для заповідача, і для того, хто має сповнити його волю.
Думаю, мої вагання випливали з того зв’язку поміж нами, який існував, відколи я себе пам’ятаю, і виражався знаком М/Т: мати уособлювала силу жінки-правительки; я ж поводився, як належало Спритникові…
Врешті надійшов день, коли я таки наважився прослухати касети.
Далі я наводжу їхній зміст у певному (за власним розумінням) порядку.
Хочу лише зазначити: почуте втішило мене понад усякі сподівання.
«Ти, К-тяне, виріс, слухаючи від бабусі перекази нашого лісу. Вона робила все, щоб ти їх добре запам’ятав і міг колись відтворити на письмі. Гадаю, саме в твоєму дитинстві коріниться те, що нині письменство — твоя робота!
Фусако якось сказала, що ти, К-тяне, не розумів і, здається, й досі не розумієш, чому саме тобі з цілого селища випало слухати перекази.
Дивно!
Адже для цього була цілком ясна причина. Я відповіла, що К-тян просто забув. Може, й справді так, бо згадувати випадок, який до цього спричинився, йому, певно, важко, соромно, гірко, тому він і волів його забути. Але ж саме його лукавий у вісім років завів до пущі!
Вимастивши все тіло рум’янами, голісінький утік він до лісу, так що три дні не могли його розшукати! Після цього й спало бабусі на думку почати свої розповіді тому, кого ліс, запевне, наділив своєю міццю; бо коли хлопець повернувся з лісу, його наче підмінили: він дивився навкруги мудрими й водночас наче відстороненими очима. Щоправда, невдовзі зліг із гарячкою, став маячити…
Але, звичайно ж, бабуся подумала, що саме К-тянові, якщо ліс і справді передав йому частку своєї сили, належить слухати про те, як народжувалося селище в лісовій долині, через що воно пройшло, що триває й понині.
Чи ж не К-тянові визначено здійснити задля селища виняткову справу!
Ось чому бабуся стала щодня переповідати йому перекази лісової долини, починаючи від прадавніх часів і до теперішніх!
Минуло кілька років, але К-тян і далі був наче не від світу цього. Бо інакше хіба спало б йому на думку заплисти на глибоке й пірнути під скелю, так що мало не задихнувся і не загинув?
Коли я пірнула за ним, він уже тільки ногами тіпав. Застряг так, що коли я його витягала, то поранила йому голову до кісток, аж вода в річці зачервоніла від крові.
Як же я здивувалася, коли побачила, що рана в нього на тому самому місці, де і в Мейске-сана — рубець від удару мечем, а в Малюка — лисинка!
І як невимовно раділа, коли К-тян почав після цього вчащати до старих знавців переказів: адже бабусі вже не було на цьому світі.
Раділа, але водночас і щеміло мені серце.
Бо якби К-тян зрозумів, що його призначення пов’язане з нашими переказами, ми вже ніколи б ні в чому не змогли стати йому на заваді.
Хіба могла, скажімо, Мейске-санова мати перешкодити Малюкові відійти нагору, до лісу?
Як воно не дивно, але саме такий здогад спадав мені тоді на думку!»
Розповідь про те, як я загубився в лісі, коли був малий, — чистісінька правда.
«Лукавий завів», — казала бабуся.
Хто б міг подумати, що саме цей випадок змусить мене слухати перекази лісової долини! Але мушу потвердити, що бабуся почала оповідати мені легенди й історію селища після того, як мене розшукали в лісі.