На пошуки «лісового дива».
Я, звичайно, чув про «лісове диво» ще від бабусі; та й будь-хто із сільської малечі добре знав цю історію. Ми всі вважали, що давня казка якимось чином пов’язана з нашими часами, з нашим сьогоденням.
«Лісове диво» начебто впало в ліс просто з неба задовго до того, як Руйнівник із друзями та подругами вирушили відкривати й обживати нові землі.
Як величезний метеорит, скосило воно смугу дерев у віковічному пралісі.
А розколина, що утворилася в землі від страшенного удару, з часом затяглася болотом…
Але про «лісове диво» казали, що, на відміну від метеорита, воно рухається і може змінювати колір та форму.
Коли мисливець, що полював у лісі диких кабанів, наляканий появою «лісового дива», випустив у нього кулю з рушниці, рушниця вирвалася з рук і, наче притягнута до кулі невидимою ниткою, зникла в «лісовому диві», тільки загуло.
Інший чоловік, що якраз обрубував гілля, упав з дерева просто на «лісове диво» й навіть не подряпався, не те що забився.
У таких випадках треба було на знак подяки чи перепросин заговорити до «лісового дива», інакше ноги відмовлялися йти від нього.
Але досить було тій брилі почути людську мову, як її колір і форма починали мінятися.
«Лісове диво» радіє», — казали ми.
Нові чутки про «лісове диво», що пішли долиною, наштовхнули діда Апо й діда Пері на думку організувати зі школярами «дослідницьку експедицію».
Бо лісоруби з «висілка» розповідали, що здибали в лісі якусь дивовижу, блискучу, немов із металу, велику, точнісінько як у переказах.
Дітлахи відразу ж почали розносити цю новину, і двійко науковців запропонували влаштувати туди експедицію, щоб перевірити ті чутки.
Спершу мої друзі тільки посміювалися:
— «Лісове диво»? Таке скажете!
Але дід Апо та дід Пері не відставали:
— Це ж ваші власні батьки й брати кажуть, що начебто бачили в лісі «лісове диво»! А ви залюбки розносите ці чутки. То чого ж смієтеся, коли йдеться про те, щоб піти й самим подивитися, що воно там?
Адже старші, які бачили його, досвідченіші за вас! Про нього оповідають хтозна-відколи, то чому ж не йняти віри тим, хто начебто бачив його зараз? Може, і перекази лишилися нам через те, що його бачили люди і в давнину!
Це ж не людина, яка колись жила і більше ніколи не з’явиться на світ. Ваші перекази, як-от про «лісове диво», крім тутешніх місць, ніде більше не знають. Тож вони мають бути пов’язані з якимись особливостями вашого краю. А коли вже з’явилися люди, що самі бачили те «лісове диво», то чому б не вибратися в ті місця, га? І не перевірити!
Скажете, це не науково?
Але що ж не наукового в тому, що можна піти й помацати власними руками?! Скажімо, до Сатурна вирядити експедицію поки не можна, але ж ми віримо, що він має кільця та ще й одинадцять супутників! І це науково. То, може, ви й тут кричатимете: «Одинадцять супутників?! Таке скажете!..»
Щоб ніхто із загону, де були й дівчатка, не відстав у лісі, ми позв’язувалися червоною стрічкою (яка, навпаки, весь час заважала, чіпляючись за кущі та гілля дерев) і вирушили в «дослідницьку експедицію».
Проте «лісового дива» так і не знайшли.
Найбільше запам’яталося мені, як ми один по одному вибиралися на плаский камінь біля «піхов», порослих по берегах кременою.
І співали пісень, рекомендованих міністерством освіти до співу.
Дід Апо та дід Пері напоумили нас: нехай «лісове диво», яке не хоче з’являтися нам на очі, а значить, ховається десь у гущавині, почує найкраще, що є у людській мові, — дитячі пісеньки.
Наші науковці припускали, виходячи з того, що «лісове диво» змушує говорити тих, хто його спіткає, що це — об’єкт, надісланий з іншої планети, аби детально дослідити людську мову на землі:
— «Лісове диво» було спершу наче папір, на якому нічого не написано: ні кольору, ні форми. Але щоразу, коли воно сприймало людські слова, то набувало все нових кольору й форми. Чим вай не записуючий пристрій?
Пам’ятаю, як калатало в мене серце, коли по дорозі додому, наприкінці веселої «дослідницької експедиції» я слухав розмову близнюків, діда Апо та діда Пері — спітнілих, вимащених болотом, з павутинням на вилицюватих низьколобих головах, схожих на дині.
Я ж бо знав, що оповідали в селищі про цих двійко науковців: вони нібито завели в глухий кут дослідження на військову тему і за це їх вигнали з інституту й вислали у нашу лісову глушину…
— Яких же кольору й форми буде «лісове диво», коли повністю дослідить людську мову?
— Не інакше, як прибере форми й кольору величезної людської сльози!