Але місіс Блекмен вийшла не для того, щоб поговорити з Кетрін. Прошепотівши щось до Елен Коуген, вона повернулася до свого кабінету. Кетрін відчула, що червоніє. Вона здогадалася, що її зумисно ігнорують. Так персонал клініки виказував невдоволення її наміром показатися іншому лікареві. Вона нервово схопила річної давності число «Жіночого домашнього часопису», з відірваною обкладинкою, але не змогла зосередитися.
Кетрін спробувала заповнити чекання думками про те, як увечері приїде додому і як здивуються батьки. Уявила, як заходить до своєї кімнати. Вдома вона не була від Різдва, але знала, що все в кімнаті точнісінько так, як лишила. Жовте запинало на ліжку, в тон йому штори: всі речі — згадки про її юність — дбайливо зберігала мати. Думка про матір, заспокоївши Кетрін, змусила її знову замислитися над тим, чи варто телефонувати батькам і казати, що вона летить додому. «За» було те, що вони приїдуть стрічати її в аеропорт Лоутан. «Проти» — що її, можливо, змусять пояснити, чому вона повертається. А Кетрін хотіла поговорити з ними про свою недугу віч-на-віч, а не телефоном.
Хвилин за двадцять знову з’явилася місіс Блекмен і знов вона притишено говорила про щось із реєстраторкою. Кетрін удала, що поглинута читанням часопису. Нарешті сестра змовкла й підійшла до Кетрін.
— Міс Коллінз? — проговорила місіс Блекмен із легким роздратуванням.
Кетрін підвела очі.
— Мені сказали, що ви вимагаєте свою історію хвороби?
— Так, — відповіла Кетрін, кладучи часопис на стіл.
— Вам не до вподоби наше лікування? — поцікавилася місіс Блекмен.
— Ні, не в цьому річ. Я їду додому показатися нашому домашньому лікареві і хочу мати все, що стосується моєї хвороби.
— Дивне прохання, — промовила місіс Блекмен. — У нас прийнято надсилати історію хвороби лише на запит лікаря.
— Я їду сьогодні ввечері і хочу забрати свою з собою. Якщо вона знадобиться моєму лікареві, я не хочу чекати, поки її надішлють.
— А тут — у медцентрі — є правило: не видавати історій на руки.
— Але я знаю, що маю право одержати копію, коли вона мені потрібна!
По цих словах запала незручна тиша. Кетрін не властива була така наполегливість. Місіс Блекмен утупилася в неї, наче сердита мати в уперту неслухняну дитину. Кетрін не могла відвести погляду від місіс Блекмен, паралізована світінням її темних очей.
— Вам доведеться поговорити з лікарем, — різко проговорила місіс Блекмен. Не чекаючи відповіді, вона відійшла від Кетрін і зникла за найближчими дверима. Клацання замка підвело остаточну риску їхній розмові.
Кетрін глибоко зітхнула й озирнулася. Решта пацієнток дивились на неї нашорошено, наче поділяючи зневагу персоналу клініки, викликану її бажанням порушити встановлений порядок. Кетрін через силу зберігала самовладання, вмовляючи себе, що все це лише здається. Вона вдавала, наче читає часопис, але постійно відчувала на собі погляди інших жінок. Їй хотілося або сховатися, як черепаха за панцирем, або встати й піти. Але й те й друге було над її сили. Час тягся болюче повільно. Ще кількох хворих запросили до кабінету. Тепер стало очевидно, що її ігнорують.
Лише за три чверті години з’явився лікар з карткою Кетрін. На ньому була зім’ята куртка й такі самі штани. Реєстраторка кивком указала на Кетрін, і доктор Гарпер повільно підійшов і зупинився просто перед дівчиною. Він був зовсім лисий, як не брати до уваги вузьких смужок волосин, що починалися над вухами, а далі різко йшли вниз, з’єднуючись на шиї. Цей лікар оглядав Кетрін два останні рази, і вона виразно пам’ятала його волохаті руки й пальці, що під молочно-білими напівпрозорими гумовими рукавичками, здавалося, жили, окремим своїм Життям.
Кетрін ковзнула поглядом по його обличчю, сподіваючись побачити на ньому хоч крихту сердечності. Але нічого схожого. Чоловік просто розгорнув її історію і, підтримуючи її лівою рукою, став читати, водячи по рядках указівним пальцем правої. Здавалося, він збирається виголосити казання.
Кетрін опустила очі. На лівій штанині лікаря було видно крихітні плямки крові. З паска з одного боку звисав шмат гумової трубки, а з другого — апаратик-біпер, який сповіщав про виклик до телефону.
— Навіщо вам потрібна ваша гінекологічна картка? — спитав лікар, не дивлячись на неї.
Кетрін ще раз розповіла, що вона має намір робити.
— Гадаю, це марна витрата часу, — сказав доктор Гарпер, продовжуючи гортати історію хвороби. — Кілька атипових пап-мазків, кілька забарвлених по Граму виділень, викликаних легкою ерозією шийки матки. Я маю на увазі, що ці дані нікому нічого не скажуть. Тут записано, що у вас був цистит. Але він, беззаперечно, був спровокований статевим актом напередодні того дня, коли у вас з’явилися перші симптоми, про які ви самі розповіли…