Посмішка зникла з обличчя Ненсі Донован.
— Це був жах. Просто страшно. Таке юне створіння. Мені жаль Маннергейма.
Філіпс кивнув, хоча й не розумів, як можна співчувати такому покидькові, як Маннергейм.
— Що сталося? — поцікавився він.
— Порвалася головна артерія наприкінець операції…
Філіпс співчутливо й стривожено струснув головою. Він згадав про близькість глибинного електрода до задньої мозкової артерії.
— Де може бути її історія хвороби? — перепитав він.
— Не знаю, — відповіла Ненсі Донован. — Поцікавлюся в чергових.
Філіпс спостерігав, як Ненсі розмовляла з трьома сестрами, що сиділи за столом перед операційними. Повернувшись, вона повідомила:
— Мабуть, досі в анестезійній, поруч з операційною № 21.
Філіпс зайшов до кімнати відпочинку хірургів, де зараз було людно, й переодягся в операційний костюм. Потім знову повернувся до коридора між операційними. Тут іще досі виднілися сліди ранкових баталій. Навколо вмивальників стояли калюжі. Вода в них переливалася райдужками від мильної піни. Мочалки й щітки для миття рук громадилися у раковинах, а деякі валялися на підлозі. На каталці біля стіни спав якийсь хірург, що, напевно, провів всеньку ніч за операційним столом, і, скінчивши, вирішив здрімнути на хвилинку просто в коридорі. Але заснув глибоко, й ніхто його не будить.
Філіпс підійшов до анестезійної поруч із операційною № 21 і спробував відчинити двері. Виявилося, що їх замкнено. Відійшовши на крок, він зазирнув до маленького віконця операційної. Всередині не було нікого, але, коли він штовхнув двері, вони відчинилися. Натиснув на вимикач — і один із безтіньових ліхтарів, схожих на литаври, ожив з низьким електричним гудінням. Скерований потік світла впав просто на операційний стіл, на той час як решта приміщення лишалася в відносному затінку. Філіпс сахнувся, побачивши, що після трагічної смерті Маріно операційну все ще не привели до ладу. Особливо зловісний вигляд мав операційний стіл з його механікою. Круг узголів’я чорніли плями закипілої крові. На різні боки розбігалися криваві відбитки підошов.
Мартіна занудило, і він згадав муки своїх студентських років. Його пересмикнуло, й нудота відступила. Обминаючи плями крові, він обійшов стіл і, штовхнувши двері, увійшов до анестезійної. Притримав ногою двері, щоб роздивитися, де вимикач. Але в кімнаті було не так темно, як він думав. Двері в коридор було прочинено приблизно дюймів на шість і крізь щілину проникало світло. Філіпс здивувався і ввімкнув флуоресцентні лампи вгорі.
Посеред кімнати, вполовину меншої від операційної, стояла каталка, а на ній лежало тіло. Його повністю закривало простирадло, і тільки пальці ніг непристойно стирчали з-під білої тканини. Якби не ці пальці, Філіпс лишився б незворушний. Але вони кричали про те, що цей накритий простирадлом горбик — не що інше, як труп людини. Поверх нього лежала недбало кинута історія хвороби.
Намагаючись вдихати повітря самісінькими вершечками легень, наче присутність смерті несла заразу, Філіпс обійшов каталку й розчинив двері до коридора. Побачив хірурга, що спав, і кількох санітарів. Озирнувся ліворуч і праворуч, намагаючись пересвідчитися, що за кілька хвилин до цього пробував відчинити інші двері. Але не зміг дійти певного висновку й облишив цю думку. І знову повернувся до історії хвороби.
Вже збирався розгорнути її, коли у нього виникло непереборне бажання зазирнути під саван. Знав, що не хоче бачити труп, але рука сама простягнулася вперед і відгорнула простирадло. Перш ніж оголити голову, Філіпс заплющився. Коли ж розплющив очі, побачив безживне порцелянове обличчя Лізи Маріно. Одне око було напіввідкрите, й виднілася оскліла й нерухома зіниця. Друге затуляла повіка. На правому боці виголеної голови було видно підковоподібний ретельно зашитий розріз. Шкіру після операції протерли і слідів крові не лишилося. Філіпс спробував угадати, чи не зробили це навмисно, щоб Маннергейм міг сказати, що хвора померла після, а не під час операції.
Холодна невідворотність смерті увірвалася в Мартінову свідомість, наче арктичний вітер. Він похапцем закрив поголену голову і з історією хвороби в руці підійшов до табурета анестезіолога. Як і в більшості хворих в університетській клініці, історія Лізи Маріно була вже чимала на обсяг, хоча дівчина пробула в лікарні лише дві доби. Вона складалася з довгих записів лікарів різного рівня та студентів-медиків. Філіпс перегорнув сторінки з численними рекомендаціями неврологічного та офтальмологічного відділень. Виявив навіть запис Маннергейма, але почерк не підлягав розшифровуванню. Мартіна по-справжньому цікавив заключний висновок старшого ординатора нейрохірургії доктора Ньюмена: